Віка підбігла до телефону, рвонула трубку, віддихалась. На тому кінці почула байдуже-холодний голос чоловіка: «Я після роботи до кума заїду. Посидимо там, ну, свято відзначимо». Прозвучали протяжні гудки – навіть відповіді не дочекався. Втім, її думка вже давно Сергія не цікавила. І вона знала це, відчувала, але все на щось ще сподівалася потайки.
Її Сергій завжди був красенем – не рівня їй. Сіренька мишка, але добрий і порядний. Вона закохалася без пам’яті, а він тільки користувався цим. Прив’язав її до себе міцно, зробив своєю рабинею. Спочатку в інституті за нього всі роботи писала, потім в родині всі турботи взяла на себе. І дітей, і будинок, і роботу – з усім справлялася. І була при цьому одна. Джерело
Напередодні головного чоловічого свято Віка оббігала всі магазини. Збилася з ніг, щоб вибрати кращий подарунок – флакон його улюбленого одеколону. Сергій себе пестив і плекав, купував тільки дорогі парфуми, не терпів ширвжитку ні в одязі, ні в інших речах. Дружина ніколи не дорікала йому за це, хоча і іноді йшли на подарунки останні гроші.
Ось і на цей раз приготувала подарунок, накрила стіл, чекала до вечері. Але Сергій не удостоїв дружину увагою – поїхав до кума. Вона підозрювала, що так буде, але до останнього сподівалася на щось. Мигцем глянув в дзеркало – досить ще нічого, фігура відмінна, але волосся недоглянуте, нуль косметики, вид якийсь втомлений, замучений. І заради чого все це? І що попереду?
Стрімко вбігла вона в перукарню, дівчинка за стійкою навіть відсахнулася. Сіла в крісло, віддихалась. Нарешті вона зробить щось для себе, як хочеться їй, а не чоловікові. І нехай буде, що буде. Вона ще не настільки стара, щоб ховати себе завчасно. Невже вона не гідна поваги і щастя?
Віка вбралася, зробила макіяж. З того боку дзеркала на неї дивилася зовсім інша жінка – впевнена в собі, приваблива, сильна духом. Стільки років вона була рабинею своїх почуттів, нічого не отримуючи взамін. Тепер її черга вести за собою, керувати ситуацією, бути господинею своєї долі. Діти виросли, стали самі по собі. Тепер вона може зайнятися собою і насолодитися свободою.
Віка подзвонила в двері кума, відкрили не одразу. На порозі застиг в ступорі здивований родич, за його спиною з дурною посмішкою на обличчі стояв її Сергій. Вони ледь впізнали Віку. Та ж з невимушеною посмішкою увійшла, привіталася, стала знімати пальто.
Кум підскочив, допоміг жінці роздягнутися, став лепетати щось про безлад. Віка раділа. Вона бачила, як здивувалися чоловіки, яку владу вона отримала над ними, як їй вдалося їх провчити. Вона трималася з видом королеви, і всі навколо покірно прийняли роль її свити.
Вранці вона вже не поспішала підхоплюватися з ліжка раніше чоловіка і бігти готувати сніданок. Солодко потягнувшись, вона повернулася до Сергія і промуркотала: «Милий, ти не зварив каву?» Той скочив і побіг на кухню. Його королева вимагала тепер зовсім іншого підходу. Віка ж подумала, скільки часу вона втратила, тому що не поважала себе до сих пір! Полюбивши себе, вона змусила і чоловіка ставитися до себе як до красивої, коханої жінки. І така роль їй подобалася куди більше.