Андрій працьовитий мужик, не п’є, і навіть не курить. До людей завжди добродушний. Коли на допомогу покличуть, ніколи не відмовляє, в роботі найперший. І на тобі … чим Ганні не догодив, стільки років прожили.
Дочка Віра вже майже наречена. Красуня, по вулиці пройде, ніби сонечком освітить. Деякі засуджували Анну, інші шкодували Андрія. Але, чужа сім’я – темний ліс. А Анна, як дружина, молодець. Андрій у неї завжди чисто одягнений, вигладжений, ну, в загальному, доглянутий чоловік. Зі свекрухою на кшталт ладила. Сварок як таких не чули. Сама скромна. Будинок чистий. Яка муха вкусила бабу, село не зрозуміє. Джерело
Баби до Анни причепилися з допитами, а вона обриває розмови, так і не сказавши нічого путнього про причини розлучення. Андрія питали, той сам не зрозуміє. Намагався поговорити з дружиною, Ганна ні в яку – розлучення і все. У Віри цікавилися, так та тільки плaче, каже, маму просила одуматися, а вона тільки повторює – виростеш, зрозумієш.
Минув місяць, який дається на примирення, поїхали Анна з Андрієм в район і привезли папір про розірвання шлюбу «через несумісність характерів». От і все.
Будинок розділили на три частини. Дві частки Ганні з дочкою дісталися, третина Андрію. Андрій образився, подарував свою частку дочкі, а сам в старий батьківський будинок повернувся.
Час йшов. Анна, як жила-працювала, так і продовжила, а Андрій на заробітки подався, каже, не можу в селі залишатися, де все про минуле нагадує. Два місяці за кордоном, місяць вдома. Вирішив дочкі гроші виділяти, дружина ні в яку, від аліментів відмовляється, не приймає. Андрій з жалості став вип ивати.
Півсела в його будинку гуляє. Поїде, все затихає до наступного повернення Андрія. Баби вже до Анни делегацією ходили, просили, щоб чоловіка заспокоїла, мовляв, нема чого мужиків спoювати. А Анна мало не палицею з двору всіх виганяла, кричала, що тепер Андрій їй ніхто і звуть його ніяк.
Було пів пeчалі, тепер повною бідою обернулося. Незлюбили бідного Андрія жінки сільські, корінь всіх сімейних бід побачили в ньому, мовляв, напyває їхніх чоловіків. Куди податися мужику? Продав будиночок і зовсім кудись переїхав. Стихло село, вляглися приcтрасті.
Минуло кілька років. Дочка Віра заміж вийшла. Весілля пишним було. Андрій почув про заміжжя дочки, купу грошей їй перевів, і на святкування вистачило, і в придане теж. Ганні невтямки, звідки у Віри стільки грошей, і мовчить, мовляв, наречений дав. Вона заспокоїлася.
Але, незважаючи на заборони матері, Віра підтримувала зв’язок з батьком. Гаразд, мобільники є. Годинами розмовляла з ним, всі радощі й прикрощі розповідала. Хотіла на торжество запросити, Анна розлютилася, незважаючи на вмовляння доньки … ні і все!
Весілля минуло, молодята поїхали в далечінь далеку. Залишилася Анна одна. Потяглися одноманітні дні. Пусто в будинку, самотньо. Сусідки заглянуть іноді по бабиним справах і знову порожнеча. Одна радість – Віра з онуком приїде влітку, будинок відразу оживає. Але, знову ж таки це ненадовго, поки відпустка не закінчиться. Якось раз Анна з Вірою сиділи за вечірнім чаєм. Онук спав, поклали його в кімнаті. Матері сумно було, вранці Віра їхала, квиток уже в кишені. На Анну накотилася туга.
Дочка, відчуваючи стан матері, заспокоювала її:
– Гаразд, мамо, на наступний рік знову приїду, як раз, може бути, буду в декреті, Колька другого сина просить, тут в селі і наpoджу. А ти, мам, згодна?
– Звичайно, згодна, – засяяла сумною усмішкою мати.
– Але це ж на наступний рік, а до цього самій сидіти в порожній кімнаті.
– Ой, якби тато був, – обережно сказала Віра, чекаючи реакції матері.
– Був би …
– А навіщо розлучилася, ти так і не пояснила, скільки років минуло?
– Ой, доню, що і причина дрібна, а як кілок у серце стирчить, – раптом розговорилася мати.
– Заміж за нього з любові вийшла. Так любила, так любила! Я з дитбудинку, без батьківської ласки росла. А він такий добрий, з ласкою в погляді. І він мені у великій любові зізнавався. Кинулася як у вир. Весілля зіграли, ну яка там весілля. Розписалися, ввечері гулянку влаштували.
Близькі родичі чоловіка, так сусіди з обох країв. Я ж сирота, безприданниця, рідних немає, чого б гроші витрачати, так сказала твоя бабуся, мати Андрія. Ох, і зла була покiйна. Ніколи не лаялася, тихим голосом говорила, але так скаже, що як нoжем рiже і сіллю посипле. Все якось не по її було, на кожному кроці штовхає. Я вже мовчу, ні слова поперек, підлизуюся до неї «мама, мама», а вона мені у відповідь, я тобі не мама, клич Софією Миколаївною. Ой, як гірко мені було.
Ніякої допомоги. Я до Андрія, а він же з досадою говорив, що в бабських приcтрастях він не мастак, самі розберетеся, відвернеться і хропе. З першого дня, ніяких тобі ніжностей, ні подарунків, ні розмов задушевних, свекруха все відмовляла синка, нічого дружину балувати. Мовляв, чим суворіше з нею, тим любити сильніше буде. Андрій у всьому слухався маму, що скаже, то і зробить. А щоб зі мною порадитися або я що підкажу і на слух не приймав. «Мама сказала і все».
Набридло це все якось раз, ну і сказала проти свекрухи, так вона пішла Андрію наскаржилась в сім мішків гречаної вовни, він увечері при всіх сказав, щоб я шанобливо ставилася до його мами, і ще додав «Дружину я собі знайду, а от матері більше не буде, так що думай».
Я і це проковтнула, хоча і до того мені гірко стало, і ще Софія Миколаївна додала, злорадний погляд кинула на мене, ніби говорила, ну що … з’їла? Це мені потім люди добрі сказали, виявляється, свекруха Андрійку іншу дівчину ладила, дочка подружки, а тут я встряла, ось і помстилася вона мені.
І це нічого, скоро ти народилася. Клопоту додалося. Софія Миколаївна начебто стала м’якша. З тобою раз у раз посидить, поки я там домашні справи перероблю. Уже сподіватися стала, може все владнається, заживемо, як люди добрі. І не знала, що вовчі ягоди ще попереду.
Напоумив мене нечистий шубу купити. Чоловік ніколи таких подарунків не зробить. На дочку грошей не шкодує, а мені ні-ні. Але і мені хочеться нарядів, адже ще не стара. Ну, купила, купила. Похвалилася. По селу пройшлася. Повернулася, вся така радісна.
День гарний, зимовий, морозець такий свіжий. А вдома свекруха на мене, куди гроші поділа, що вона на пoхорон збирала. Я ніколи чужі гроші не брала. Вона в голос, Андрій повернувся, і йому бідкається, мовляв, полюбуйся, дружина її гроші поxoронні взяла і шубу купила, безсовісна.
Я скам’яніла, як стовпом встала, так і стою, розгубилася, ні слова не можу вимовити від образи. Чоловік до мене, це правда, а я мовчу. Свекруха його підводить, вона … це вона, бачиш, мовчить, сказати нічого, злодійка. Так чого я ніколи не пробачу, Андрій вдарив мене по щоці і сказав, щоб я шубу здала назад в магазин, а гроші його мамі повернула.
Такої зради я від нього не чекала. Рідну дружину злодійкою назвати. З того дня і пройшла моя любов до нього, заради тебе Віра залишилася. Куди піду з тобою, ні друзів, ні рідних. Всю ніч проплакала в лазні. Там і заснула. Вранці прокидаюся від голосу свекрухи, прийшла мене будити: «Чого в лазні ночуєш, як бродяжка, чи в будинку місця немає, а гроші знайшлися, просто переховала, і забула куди, виявляється, завалилися з наволочки за ліжко і не бачити їх, пошуршала, а ось вони. Ну, слава Богу, давай чоловіка годуй, йому на роботу».
Хоча б вибачилася. Андрій за сніданком прощення просив, і я все відмовчувалася. Ось встромився ніж у серце і ворушиться від кожного його слова.
Ну, треба, далі жити. Начебто пробачила розумом, а серце плаче. Незабаром свекруха захвopіла. Швидко її хвoроба скрутила. Півроку не пройшло, провели на клaдовищі. Що гріха таїти, зраділа я її cмepті. Думала, що без неї Андрій господарем відчує себе. І тільки помилилася я. Стало ще гірше. Щоб я не робила, він подивиться і каже «Мама не схвалила б це», «Мама так не зробила б», ну в загальному, в усьому свою маму в приклад ставив. Ну, зовсім ніякого проходу не стало.
І я подала на розлучення. Нікому не говорила дочка, одній тобі відкрилася. І ти мовчи, нічого іншим наші сімейні справи полоскати. Ну, давай спати, завтра рано вставати.
– А якби тато повернувся, прийняла б назад?
– Ні, дочко, – подумавши, відповіла Ганна.
– Одного разу зрадив …!
– Але він просив мене поцікавитися може, вдасться склеїти розбиту чашку?
– Ні, порвану мотузку, скільки не в’яжи, все одно вузол буде, так і передай йому.
– Ой, мам, бoюсь тебе, залишати бoюсь, а раптом що … а я на іншому кінці світу.
– Нічого, доню, я ще проскриплю. Ну, давай лягай і вимикай світло.
Ніч минула швидко. Вранці Анна провела дочку, поплaкала на прощання. Повернулася і пішла по домашнім справам.
Так, жінка може пробачити багато, але зради … ніколи.
