Віктор та Наталя любила одне одного та жили в мирі і злагоді. Вони дуже хотіли дітей, але для цього перш за все вони хотіли мати велику простору квартиру. Тож Віктор зібрався, сказав, що він поїде та заробить грошей. Все було чудово, чоловік працював, І вже через декілька днів збирався додому.
Він подзвонив до Наталі, та сказав, що квитки вже купив і через три дні буде вдома. Однак минуло вже більше тижня, а чоловік так і не приїхав і телефон його не відповідав. Так, після цього минуло вже майже три роки, а від Віктора не було ні духу ні слуху. Наталя вже й чекати перестала лише десь, в душі гріла надію на те, що все ж одного дня, Віктор переступить поріг їхньої оселі.
Наталя зверталася куди потрібно, повідомили що останнім його бачили колеги по роботі як він сідав на поїзд. І після цього його ніхто не бачив. А життя тривало, і жінка мусила продовжувати жити, тільки вже самотньою. Та одного разу коли вона поверталася з роботи, переходивши через підземний перехід вона побачила його. Перед нею сидів Віктор, він був брудним, з довгою бородою.
Жінка одразу подумала що це їй здається. Вона закрила очі і подумала, що коли відкриють то вже нікого не побачить.
Але ні, то був все таки її чоловік Віктор. Проте, він сидів досить спокійно і не розумів, чому Наталя так пристрасно дивиться на нього.
Врешті-решт він не витримав і спитав у Наталі, чи довго вона, ще буде дивитися на нього? Наталя ніби отямилась від слів чоловіка, вона зрозуміла, що щось трапилось не добре з її коханим і він тепер тут сидить і її не пам’ятає. І вона вигадала як заманити Віктора додому. Вона запропонувала йому роботу і сказала що за це заплатить гроші, дозволить навіть помитись. Віктор одразу вагався але потім погодився.
Коли вони прийшли до квартири та зайшли, Віктор почав роздивлятись, і жінка думала що він от-от і згадає. Він помився вона йому винесла одяг, адже це і був його одяг.
Віктор подивившись на себе в дзеркало, теж здивувався, як одяг йому пасує, і як зручно, наче підібрані спеціально для нього. Наталі так хотілося,сказати йому: “Вікторе,коханий, це твій одяг, я твоя дружина, а це наша квартира”. Вона ледь себе стримувала, але розуміла, що то ще зарано. Чоловік такий був зморений, що він прихилився на спинку дивана і заснув. Вона сиділа на кріслі поряд і тільки люблячими очима дивилася на нього.
Наступного дня вона подзвонила до знайомого спеціаліста, той прийшов, вона йому показала ще сплячого Віктора, та все розповіла. Той заспокоїв жінку і сказав що все має налагодити, тільки потрібен час. Так після цього минуло вже майже три тижні, однак чоловік не згадав ні Наталю, ні оселю, де жив. Наталя вже й не сподівалась, але одного вечора, коли вона поралась на кухні, то Віктор раптом зайшов та сказав до неї, чому вона зняла їхній портрет зі стіни і поклала у спальні.
Наталя застигла на місці різко обернулася і зрозуміла що нарешті чоловік її згадав. Вона підійшла до нього, обняла та сказала:” я хотіла дивитися на тебе щодня зранку і перед сном, щоб не забувати тебе і те, які ми щасливі були”.
Як виявилось коли чоловік вже їхав додому потім, то його обікрали, вдаривши при цьому сильно по голові, тому він і не пам’ятав нічого.
А коли приїхав, звісно, не маючи грошей, не знаючи куди йти, так з безхатьками і прибився у пішохідному переході. Але на щастя Наталя і в такому вигляді впізнала свого коханого чоловіка.
Автор: Нінель
