fbpx

Віктор якось навіть не помічав, що одна ніжка коханої набагато коротша за іншу, та ще й скривлена навиворіт, що за довгим, аж до пояса, русявим волоссям ховається на спині горбик. Бачив лише сонечко в її очах, що світилось тільки для нього. А в селі пліткували, що Надійка приворожила хлопця

Віктор вперше приїхав на Волинь. Друг запросив його на день народження до сестрички і заодно відпочити на берегах озера. Ще й до хати не зайшли, як швиденько пірнули у чисту голубінь водойми. А вдома уже святкували день народження Катрусі.

У Віктора одразу застукотіло серце й млосно стало на душі… Навпроти нього були дивовижні очі, в яких бачив пломеніючий вогонь та біль. І він, не розуміючи чому, то згорав, то оповивався сумом. Такого з хлопцем ще не було…

Заграла музика, і всі пішли до танцю. Пари закружляли у вальсі, і Віктор запросив Надійку. А вона чомусь так зніяковіла. Здавалося, біль пронизав її наскрізь. І це відчуття вмить перекинулося й на нього. В кімнаті всі затихли. Віктор поглянув на тих, хто щойно танцював і веселився, а тепер затаїв подих і спостерігав за ним… Хлопець нічого не розумів. І тут іменинниця підбігла до нього й потягла до танцю. А Надійка залишилась сама сидіти за столом.

– Вона не танцює, – почув Віктор Катрусин шепіт. – Прошу, не запрошуй її більше. Не роби їй боляче. Надійка – інвалід І групи. З дитинства… Вона ледве ходить…

Отак серед танцю і стояли обоє мовчки. Ошелешений почутим Віктор і Катруся, яка не знала, що далі робити. Веселитись, розважати хлопця чи бігти до подруги. Та глянула на неї, і аж злякалась – стільки болю було в її очах! Тож швиденько підбігла до Надійки, пригорнула, ніби хотіла розділити біль дівчини навпіл. А серце підказувало: подруга закохалась. Хоч сто разів чула, як Надійка переконувала себе й інших, що це світле почуття не впустить у своє серце. Не вірила, що її, інваліда, хтось покохає.

…Додому Надійку проводжав Віктор. Вона – як підбите каченятко, але таке гарне і миле. А він – високий, здоровий красень. Пішли удвох. Замріяні. Задумані. Закохані. Катруся дивилася їм услід. І плакала, відчуваючи велику тривогу за подругу. Чомусь думалось: Віктор поїде, а Надійка залишиться розбита, розтерзана, знищена. Любов їй щастя не принесе.

Через два тижні Віктор поїхав додому разом з Надійкою – знайомити зі своїми батьками. Він якось навіть не помічав, що одна ніжка коханої набагато коротша за іншу, та ще й скривлена навиворіт, що за довгим, аж до пояса, русявим волоссям ховається на спині горбик. Бачив лише сонечко в її очах, що світилось тільки для нього.

А в селі пліткували, що Надійка приворожила хлопця. Хоча всі дівчину шкодували, захоплювались нею. Вона була якоюсь такою чистою, випромінювала добро. Побачивши це світло в її душі, прийняли Надійку з теплотою і батьки нареченого, його родина. Хоч і краялось у них серце, ох, і краялось – інвалід же! А скільки радості було, скільки щастя, коли у пари з’явилися на світ синочок, а потім донечка. І Надійка всьому давала лад. Встигала, знаходила у собі сили, щоб дітей ростити, щоб сім’я була щасливою. І їй це вдавалось.

Приворожила? Віктор і Надійка живуть у щасті і злагоді. А такого зробити ніяка ворожка не зможе. Хіба що – любов!

Автор – Валентина БОРЗОВЕЦЬ, за матеріалами видання “Вісник”

Фото ілюстративне з вільних джерел

You cannot copy content of this page