“Він був до дива хороший і турботливий, а потім колишню в мою квартиру привів”

«Микита такий добрий, – мрійливо промовила я, помішуючи ложечкою свій капучіно. – І сміливий. Знаєш, Вєр, я навіть не уявляю, хто ще з моїх знайомих здатний на такі вчинки»

Подруга Віра присунулася ближче і втупилася на мене в передчутті одкровень:

– Які вчинки? Ну-ка, ну-ка, цікаво

Я посміхнулась.

– Ну, наприклад, днями він поліз на дерево за кошеням. Те, мабуть, якось з переляку наверх забралося, а злізти не змогло, пищало так жалібно. І Микита трохи сам не впав, поки його діставав: гілочки на дереві тонкі, а цей пухнастий бовдур ще й пручався, не хотів від гілки відчіплюватися.

– Герой! – впевнено прокоментувала Наташа.

Однак в її голосі мені почувся сарказм.

– Може, і не герой, але, погодься, далеко не кожен хлопець полізе на дерево, щоб врятувати кошеня, – з викликом промовила я.

– Погоджуюся. Але у мене тверде переконання: людина, яка дуже сильно любить тварин, які не дуже любить людей. У всякому разі, ставиться до них гірше, ніж до будь-яких кошенят і цуценят, – несподівано заявила Наташа і закурила, мружачись від задоволення.

Я хотіла засперечалися, але глянула на годинник і схопилася:

– Все, дівчата, мені пора на роботу. Але ти, Наташко, не маєш рації. Мій Микита – найкращий! Посміхнувшись подружкам на прощання, я помчала на роботу – вже спізнювалася з обідньої перерви. А по дорозі думала над Наташкиними словами. Вони мене, якщо чесно, обурили.

Як можна говорити таке про людину? Так мій Микита – найдобріший! З таким хлопцем нічого боятися грубості або неуваги. Він раз у раз зносить додому то кота, то собаку, якщо хтось зі знайомих або друзів їде і ніде залишити тварину.

– Діна, ти не будеш заперечувати, якщо Рекс поживе у нас тиждень? – несміливо запитав він, коли я вперше виявила вдома кошлате вухасте створення з дзвінким голосом.

– А він що – сирота? – пожартувала я.

Чесно кажучи, мені не дуже-то хотілося заводити в будинку тварин. Ну, ось так я звикла – жити без котів і собак. У дитинстві, пам’ятаю, у мене був хом’ячок, я його любила і дуже горювала, коли він пoмeр від старості. З тих пір не хочу нікого заводити – дуже боляче, коли з вихованцем доводиться розлучатися, але ж собачi і котячi століття коротше людського. Вже краще не звикати.

Але раз Микита приніс. Не виставляти ж цього забавного капловухого Рекса на вулицю. Тим більше що Микита запевнив:

– Дiночка, він тільки на тиждень! Льошка їде у відрядження, а звіра залишити ні на кого. Він хороший, порядний і вихований, ось побачиш! І я сам буду за ним доглядати. Можна, можна?

Обидва – і Микита, і Рекс – дивилися на мене такими благальними очима, що я погодилася. І справді, ніякого клопоту пес мені не доставив, Микита після роботи сам його обходив, годував, виводив гуляти рано вранці і ввечері. А через тиждень Рекса забрав господар – і добре зробив, тому, що я вже почала прив’язуватися до цього добродушного песика.

Через якийсь час Микита раптом почав сильно затримуватися після роботи. Хоч ми з ним ще й не були одружені, а просто жили разом, я вирішила, що маю право знати, де він пропадає.

– Микита, ти вже четвертий день поспіль приходиш пізно, – м’яко підступилася я з питаннями після того, як мій каханий повечеряв. – Якісь справи?

– Так розумієш, – він скинув на мене чесні очі, – не хотів тобі казати. У нас в офісі, вірніше, у дворі, за гаражами, бездомна собака п’ятьох щенят наpoдила. Hе викидати ж їх на смітник! Я все сімейство годую, молоко їм купую, вчора стару ковдру туди відніс, влаштував щось на зразок гнізда, а то ночами холодно вже. І ще сфотографував їх вчора і зробив оголошення. Розклеював по району – може, хтось захоче взяти. Хочеш покажу?

Він дістав телефон і почав захоплено гортати фотографії. Я дивилася на знімки кумедних товстих щенят і думала: який він у мене все-таки хороший! З такою людиною не страшно жити, він навіть в біді не залишить, допоможе, он який добрий. Значить, я не помилилася, коли стала жити з Микитою разом. Якщо зробить пропозицію – відразу погоджуся, вирішила я, забобонно схрещуючи пальці, щоб не наврочити.

Щенят розібрали приблизно через місяць, а їх маму Микита сам звозив до ветеринарної клініки, там їй зробили щеплення, і тепер вона вважалася офіційним сторожем офісу: Микита змайстрував для неї будку у дворі, купив нашийник і ланцюг, і всі співробітники приносили їй їжу і різні частування.

– Якийсь він у тебе надто добрий, – з сумнівом простягла Наташка, коли ми в черговий раз зустрілися в обідню перерву, щоб випити кави і поговорити. – У чому підступ, цікаво?

– Ну що ти за людина, Наташка! – заступилася за Микиту Віра. – У всьому шукаєш підступ. Просто нормальний людяний хлопець, сердечний і жалісливий. Чим погано?

– Я ж кажу вам, без підступу ніяк, – авторитетно заявила Наташка. – Бачила я таких добреньких. Їм всіх шкода. А коли справа доходить до чогось реального, життєвого – вони відразу в кущі. Або, ще того гірше, самі нiж під peбра сунуть і примовляють: потерпи, трошки залишилося. Добренькi такі.

– Та що ти таке мелеш? – обурилася я, скочивши.

– Ну, я ж фігурально, заспокойся, – Наташка обняла мене і повернула за стіл. – Не ображайся, Дінка. Просто за тебе якось тpивожно. Нетипово він себе веде, чоловіки не повинні бути такими сентиментальними.

– Відчепись від Дінкb, – не витримала Віра. – І від Микити теж. Ти ж його бачила, розмовляла – нормальний хлопець!

– Нормальний, ага, – загадково кивнула подруга. – До пори до часу.

Мені неприємно було слухати такі розмови, але я стрималася, не стала сваритися з Наташкой. Може бути, в її житті був схожий хлопець, який чимось її образив. Взагалі Наташка скритна панночка, бути відвертими не любить.

Минув ще якийсь час. У нас вдома «на перетримці» побували по черзі величезний кіт Саймон, вівчарка Джулія і бульдог Вікінг. Усією звіриною займався Микита – захоплено і з задоволенням, і мені приємно було дивитися, як він возиться з ними, як ласкаво вмовляє примхливого Саймона, як хвалить Вікінга за слухняність.

Спостерігаючи за тим, з яким терпінням і добротою мій хлопець доглядає за тваринами, я все більше переконувалася в правильності свого вибору. Такий не підведе, не зрадить і не кине. Коли Микита в черговий раз затримався після роботи, я з посмішкою запитала:

– Що, знову собака ощенилася в офісі?

Але Микита чомусь відвів очі, почервонів і зам’явся:

– Та ні, Діна. Так, справи деякі. Треба було допомогти старому знайомому. Потім розповім. Я знизала плечима: не хочеш – не кажи, я ж не вимагаю повного звіту, допоміг і допоміг. Але він став затримуватися майже щовечора.

– А тобі не здається, що він проводить час з іншою? – запитала довго мовчавши Наташка, коли я розповіла їй і Вірі про вечірню зайнятість Микити.

– Ну чому відразу «з іншою»? – обурено почала Віра.

Але Наташка підняла руку, закликаючи нас помовчати, і продовжувала:

– Якби я не знала, то не говорила б.

У мене похололо на серці. Невже сталося те, чого я найбільше боялася? Наташка між тим дістала свій телефон і простягнула мені:

– Ось дивись. Позавчора бачила цю парочку на виході з піцерії. Якраз після роботи, ввечері. Ти її знаєш?

Я вдивилася в нечітке зображення:

– Здається, знаю. З цією дівчиною він зустрічався до мене, – слабким голосом промовила я. – Її звуть Аліна. Але вони давно розлучилися! І вона, здається, навіть заміж вийшла.

– Ну не знаю, вийшла чи ні, але те, що вони з Микитою бачаться, – це факт, – виклала Наташка і прибрала телефон.

Я ще трохи посиділа і квапливо попрощалася з дівчатами, не слухаючи співчутливих Віриних умовлянь.

Хотілося побути на самоті, подумати. Чому Микита нічого мені не сказав? Це питання я задала йому ввечері. Він пекучо почервонів і квапливо заговорив:

– Діна, розумієш, ми з Аліною не бачилися з тих пір, як розлучилися рік тому. Вона заміжня давно. А зараз у неї проблеми. З чоловіком. Їй дуже потрібна підтримка. І вона подзвонила мені, попросила про зустріч. Ми просто поговорили, вона плакала, просила поради. Розумієш, ми з нею як друзі, не міг же я відмовити їй в такій простій речі – вислухати, підтримати!

– І скільки вечорів ти її заспокоюєш? – поцікавилася я, не зводячи з нього очей.

– Ну, кілька разів ми з нею зустрічалися, – зізнався Микита. – Але це нічого не означає, Діна! Ти ж знаєш, я люблю тільки тебе. А Аліну нікому більше підтримати.

Мені дуже хотілося влаштувати йому справжній, повноцінний скандал. Не знаю, як я стрималася. Напевно, просто відчувала себе в той вечір не в тонусі – на роботі не все клеїлося, накопичилася втома. Я зітхнула і запитала:

– Сподіваюся, більше ти з нею бачитися не будеш?

– Ну, може, ще раз або два, – зніяковіло відповів Микита і благально зазирнув мені в очі. – У неї труднощі в родині.Ти ж все розумієш, правда, Діночка?

– Розумію. Але мені це неприємно, – прямо відповіла я. – Все, я йду спати, дуже втомилася.

А через день мені довелося виїхати в інше місто – захворіла мама, потрапила в лікарню.

Пробула я у батьків майже два тижні. Дочекавшись, коли мамі стане краще, я повернулася – пора було виходити на роботу. Відкривши двері квартири своїм ключем і увійшовши до передпокою, я буквально втратила мову. Там, дивлячись на мене і посміхаючись, як ні в чому не бувало, стояла Аліна. Колишня дівчина Микити! У моїх тапочках і халаті! У моїй квартирі!

– Привіт, Діна, проходь, тільки не лайся і не дивуйся: це зовсім не те, що ти подумала, – зачастила вона, роблячи рукою запрошують жести. – Просто мені нікуди було йти, розумієш, мене чоловік вигнав з дому, а свою квартиру я здала, і ось, спасибі Микиті, він дозволив мені кілька днів провести тут.

Я не вірила своїм вухам. Мовчки відсунувши Аліну, я зробила крок в кімнату. Микита встав мені назустріч з незастеленого дивану, явно збентежений:

– Діночка! Здрастуй, як мама? Чому ти не подзвонила, не сказала, що повертаєшся?

– Щоб ти встиг випровадити свою панночку? – крізь зуби проговорила я.

– Та що ти, не подумай нічого поганого! – Микита притиснув руки до гpyдей. – Аліна опинилася на вулиці, невже я повинен був відмовити їй в притулку? Я спав ці ночі на розкладачці в кухні, нічого не було!

Я уважно подивилася в його чисті очі, і щось всередині мене підказувало: не вір. Коли ось так клянуться, притискаючи руки до серця, це напевно спектакль. Адже він уже сміявся з мене, коли запевняв, що затримується вечорами, тому що потрібна допомога якомусь «знайомому». А насправді зустрічався зі своєю колишньою. А тепер з’ясовується, що вона провела кілька ночей разом з ним, в одній квартирі. Жодна нормальна жінка такого не потерпить.

І я не стала терпіти. – Негайно збирайте свої речі, – чітко промовила я, стиснувши кулаки і звертаючись відразу і до Микити, і до Аліни. – І вимітайтеся. І як можна швидше! Аліна квапливо зникла у ванній, через хвилину вона вже стояла в передпокої в джинсах і светрі, тримаючи в одній руці сумку, а в іншій – куртку.

– А ти чого чекаєш? – повернулася я до Микити.

Він розгублено закліпав:

– А що, мені теж? Діна . Ну як же так? Нічого ж не було! Ти неправильно все зрозуміла! Я не хочу з тобою розлучатися.

– Це з нею ти не хочеш розлучатися, – через силу вимовила я, кивнувши на Аліну. – Я не дура. Ось і залишайся з нею. Якраз добра нагода: чоловік її вже вигнав. Напевно, теж не захотів терпіти ваші зустрічі. Забирайся! Ось так я залишилася одна.

В той же день в кафе я зустрілася з Наташкой і Вірою і про все їм розповіла. Сліз чомусь не було. Вірніше, я їх відчувала всередині – як твердий, застиглий ком.

– І правильно, – спокійно сказала Наташка, вислухавши мою коротку розповідь. – Я не хотіла тебе засмучувати, Дінка. Насправді я в той вечір бачила, як вони цілувалися. Знаєш, так тільки коханці можуть цілуватися. І потім кудись в таксі разом поїхали. Так що навіть добре, що так вийшло. Казала ж, такі надто добренькі мужики завжди щось приховують.

Читайте також: “Ти худнеш і приводиш себе в порядок, або я знайду коханку”

– Господи, Дінка, – Віра подивилася на мене з жалістю. – Так неприємно це все. Але знаєш, справа, напевно, не в тому, що Микита добренький. Просто він продовжував любити цю Аліну, я думаю. Варто було їй поманити, і він тут же побіг. А якщо й ні. Що це за життя у вас було б, сама подумай. Якщо він би бігав за кожною бабою, якій потрібна підтримка.

Не знаю, чи мають рацію дівчата чи ні, але сама я відчула полегшення, коли залишилася одна. Не потрібні мені такі стосунки, коли, прикриваючись добротою і співчуттям, норовлять обдурити.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram