Я сиділа у маленькій кав’ярні, що знаходилася неподалік від мого дому й обережно помішувала каву. На протилежному боці столу сиділа моя найкраща подруга Наталя, яка уважно дивилася на мене, намагаючись розгадати те, що я хотіла їй сказати.
— Ну, що трапилось? Ти виглядаєш так, ніби несеш на плечах увесь світ, – почала вона, злегка підштовхуючи мене до розмови.
Я глибоко зітхнула й, дивлячись у чашку, почала:
— Уявляєш, я ніяк не можу отримати розлучення. А мій колишній… він просто не хоче.
Наталя витріщилася на мене, ніби не вірячи своїм вухам.
— Не хоче? Як це взагалі можливо? Зазвичай чоловіки самі прагнуть втекти якнайшвидше. Ти серйозно?
Я гірко посміхнулася:
— Це виглядає, як антипод стереотипів. Ми одружилися по дурості. Я була впевнена, що у нас справжнє кохання, але воно існувало тільки у моїй уяві. А йому, виявляється, потрібна була тільки домогосподарка. Безплатна, звичайно.
— Домогосподарка? – перепитала Наталя, не приховуючи здивування. – Ти ж завжди була такою незалежною.
— Ну, знаєш… Кохання затуманює голову, – я знизала плечима. – Здається, я не одразу це зрозуміла, але з часом його вимоги та звичка мене контролювати, почали виводити мене. Я не мала ні власного простору, ні свободи.
— Господи, Марто, як ти це витримувала?
— Ти ж знаєш, як воно буває… Спочатку терпиш, думаєш, що це тимчасово. А потім, коли я дізналася, що при надії… це була чергова помилка, я знаю! Але на той момент я просто не знала, що робити. Я повернулася у рідне місто, до батьків. Там і з’явилась Карина.
Наталя знову кивнула, але тепер з розумінням.
— А він?
Я гірко засміялася:
— Він настільки “уважний”, що досі нічого не знає про доньку. Ніби його це колись хвилювало.
Наталя змахнула рукою:
— Ну, якщо він такий байдужий, то чому б не погодитися на розлучення?
Я відкинулася назад на стільці й задумливо подивилася на неї.
— Ось і я про це думаю. Але проблема у тому, що для нього цей шлюб зручний. Він працює у міжнародній компанії й для його репутації важливо виглядати солідним сім’янином. Аліменти він, до речі, теж боїться платити. Не те щоб я просила. Я сама добре заробляю, його гроші мені не потрібні. Але знаєш, що ще гірше?
— Що? – Наталя схилилася ближче.
— Моя родина, – сумно промовила я. – Їм теж не подобається, що я розлучаюся. Вважають, що це сором без батька дитину ростити. Ніби він є зараз!
— О, Марто… – Наталя зітхнула й взяла мене за руку. – Я навіть не уявляю, як тобі важко. Але ти правильно робиш. Тобі потрібно жити далі, без цих тягарів.
Я подивилася на неї з вдячністю:
— Я знаю. Але, коли чуєш постійно від батьків, що “це ганьба”, що “ти сама винна”, стає важко йти проти всіх. Але я більше не можу жити у цій брехні.
— Що ти збираєшся робити? – запитала подруга.
Я похитала головою:
— Не знаю, чесно. Я подала документи на розлучення, але він постійно переносить слухання, то адвокат хворий, то якісь справи. Мені здається, що він навмисно затягує цей процес. І це просто виводить мене.
Наталя на мить замислилася, а потім тихо сказала:
— Може, ти маєш поговорити з чоловіком напряму? Я знаю, це звучить нереально, але, можливо, варто спробувати з’ясувати, чого він насправді хоче.
Я глибоко зітхнула й відповіла:
— Я вже пробувала. Він говорить, що любить мене, що хоче зберегти сім’ю. Але це все тільки слова. Він не зробив жодного кроку, щоб довести це.
— І що тепер? – Наталя сумно глянула на мене.
— Тепер я просто чекаю, – сказала я. – І буду боротися. Він не має права тримати мене у клітці.
— Марто, – запитала подруга. – Я одного не можу зрозуміти, якщо твоя сім’я проти розлучення, чому ніхто йому не сказав про доньку?
Я посміхнулася, хоча на душі немов кішки шкряботіли:
— Моя родина не буде втручатися. Вони знають, що у день, коли чоловік дізнається про Карину, він забере мене додому. А всі давно прив’язалися до доньки. Ще не відомо, як їй буде там. Мати не хоче відпускати онучку, все робить, щоб мені було легше, навіть на роботу відпустила.
— Але ж він має знати правду? – не вгамовувалась подруга.
— Він мені не повірить, що стільки часу приховувала правду, а тут все розказала. Буде звинувачувати у невірності та підкупі лікаря для тесту. Не хочу я тих всіх проблем.
— Я думаю, – сказала жінка, – чоловік має знати правду!
Того вечора розмова так нічим і не закінчилась. Ми розійшлися по домівках, завершувати справи, адже завтра чекав новий робочий день.
