Оля сиділа на балконі, пильнуючи порожню чашку кави, й обдумувала останні події. Вона не могла позбутися думки про нього — Михайла.
— Оля, ти про що думаєш? — до неї звернулася подруга Люба, що сиділа на сусідньому кріслі.
— Про Мишка, — відповіла Оля, піднявши очі і випустивши з рук чашку. — У нього є сім’я. Діти. Але чомусь я все одно думаю про нього.
— Оля, ти не можеш постійно бути в такій ситуації. Ти ж сама знаєш, що це ні до чого доброго не призведе. І ти це прекрасно розумієш. Він одружений.
Оля мовчала, уважно слухаючи подругу. Вона не хотіла зізнаватися, що закохалась у нього. У Михайлі, тому самому чоловікові, який мав усе: хорошу роботу, красиву дружину і трьох чудових дітей.
Усе почалося кілька місяців тому, коли Оля працювала в компанії, де Михайло був керівником відділу. Спочатку вона не звертала увагу на його привабливість, зосередившись на своїх професійних справах. Але поступово він став звертати увагу на неї. Спочатку невинні компліменти: “Олю, ти сьогодні виглядаєш чудово”. Потім — легкі жартівливі натяки на зустрічі після роботи.
— Ти не хочеш піти зі мною на каву після робочого дня? — одного разу запропонував Михайло, коли всі інші співробітники вже розходились.
Оля поглянула на нього, почувши незвичний тон у його голосі. Зазвичай він був строгим і відстороненим, але сьогодні щось змінилося. Їй стало цікаво.
— Можна. Чому б і ні? — відповіла вона, хоча в серці вже відчувала хвилювання.
Кави було багато, і розмова розвивалася все більше. Михайло не поспішав, давав Олі можливість висловити свою думку. Йому було цікаво слухати її, і це йшло їй на користь.
— Ти знаєш, я теж буваю самотній. Часом думаю, що все, що я роблю, це просто робота й сім’я. Але все одно чогось не вистачає, — зізнався він, дивлячись їй у очі.
Оля була приголомшена його словами. Він був одружений, мав трьох дітей, але казав такі речі, які наче підтверджували, що між ними є щось більше, ніж просто співпраця на роботі.
Через декілька тижнів після тієї вечірньої кави вони зустрілися знову. І знову, і знову. Оля почала відчувати, що вона йому важлива. Він виявляв знаки уваги, дзвонив навіть без причини, запрошував на обіди. І хоча Оля інтуїтивно розуміла, що ці відносини не мають майбутнього, вона не могла зупинитися. Вона відчувала, що кожен момент із ним давав їй певне задоволення. Це була інша реальність, зовсім відмінна від її звичного життя.
Одного вечора, коли вони сиділи в ресторані, він заговорив про свої проблеми вдома.
— Моя дружина, ти знаєш, — почав він, ковзаючи поглядом по Олі, — вона чудова. Але іноді я почуваюся забутим. Я не хочу, щоб це виглядало як виправдання, але я втомлений. Від всього. Іноді просто хочеться побути з кимось, хто тебе слухає.
Оля тихо усміхнулася. Їй було боляче слухати ці слова, бо вона розуміла, що це не було її місце. Але все ж таки щось всередині не давало їй відійти від нього. Їй хотілося бути тією, хто підтримує його, хто розуміє З кожним днем Оля ставала все більш залежною від цієї ситуації. Михайло почав дарувати їй дорогі подарунки. Нові брендові сумки, парфуми, навіть перші зібрані для неї гроші на річну подорож.
Через деякий час Оля вже не могла сказати, чи любить вона Михайла чи це просто вигода. Вона не могла відпустити цю ситуацію, тому що її життя стало комфортнішим. Вона відчувала себе важливою, бажаною, навіть якщо розуміла, що все це — обман.
— Михайле, а що твої діти скажуть? — одного разу Оля запитала, коли вони знову проводили час удвох, і розмова знову зайшла до сім’ї.
— Вони нічого не зможуть сказати, — відповів він. — Це моя справа. І я можу вирішити, що для мене важливіше.
Оля знала, що це неправда. Вона відчувала, як обман глибше проникає в їхні стосунки. Але навіть цієї миті вона не могла розірвати зв’язок.
І ось одного дня Оля зробила те, що їй вже давно кортіло. Вона вирішила залишити Михайла. Але зробити це не просто. Він був для неї надто важливим, і в той же час вона розуміла, що така ситуація не може тривати вічно. Тому вона спробувала знайти для себе новий шлях. І це було важке рішення, хоча воно і приносило певне полегшення.
— Михайле, я більше не можу. Я пішла до іншого. Він дає мені те, чого ти не зміг. — Оля сказала це твердо, навіть не зважаючи на біль, що заполонив її серце.
Михайло, очевидно, був здивований і розгублений. Він не знав, як реагувати. Справжнє кохання? Вигода? Зрада?
— Оля… ти що, серйозно? Я думав, що ти… — він затнувся, намагаючись знайти правильні слова.
Я серйозно. — Оля була вперта. Вона вирішила, що її життя заслуговує на більше.
Вона не повернулась до Михайла. Вона взяла те, що їй дісталося, і залишила його в минулому. Вона почала нове життя, інше, без залежності від чужих проблем і обіцянок.
Оля дізналася, що можна почати знову. І хоча її вчинок був неоднозначним, це стало її власним вибором. Вона відчула, що здатна на більше, ніж просто бути частиною чужої історії
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
