Він показав, як то кажуть своє я, якщо не хочеш тоді ти мені не потрібна, він впрошувати не має наміру. Я зібрала речі і поїхала до мами до свого рідного міста

Мені 21 рік. Зустрічалася з хлопцем півтора року, потім він зробив мені пропозицію.

Я погодилася, почали готуватися до весілля, але на душі чомусь було неспокійно.

Я хотіла скромне весілля, посидимо в ресторанчику з батьками і найближчими друзями, а потім поїдемо кудись подорожувати.

Але батьки мого нареченого вирішили влаштувати банкет із лімузином, голубами, виїзною церемонією та купою гостей. Купили мені довге плаття і туфлі, хоча я не хотіла.

Тут уже я мовчати не хотіла сваритися з майбутньою свекрухою, яка чомусь уявила, що може все вирішувати за нас.

Хлопець мій став виправдовувати матір, мовляв, вона хоче якнайкраще і для нас старається.

Читайте також: У мене життя склалося так, що краще бути польською служницею, чим українською “сама собі пані”

А я як уявила, що вона й далі втручатиметься в наше життя, так і заміж виходити вже розхотіла.

Сказала хлопцеві, що не готова, запропонувала відкласти весілля. Звичайно, не лише через його батьків, загалом почала сумніватися у своєму виборі.

І він показав, як то кажуть своє нутро, якщо не хочеш тоді ти мені не потрібна, він принижуватися не має наміру. Я зібрала речі і поїхала до мами до свого рідного міста.

Так його мати мене і там дістала, дзвонила щодня, ображала та вимагала повернути вкладені у весілля гроші.

А я що, її про щось просила?

Хіба це мені потрібен був цей карнавал із музикантами та іншим?

Довелося поміняти номер телефону, так вона мамі почала дзвонити і сваритися.

Пробувала поговорити з хлопцем, щоб трохи поговорив зі своєю матір’ю, але він трубку не бере.

Незабаром сесія і на жаль мені навіть страшно повертатися назад, чи мало що вони ще придумають.

Автор: Оксана