12 лютого, запам’ятала тому, що цей день, був поруч з днем Закоханих, який тільки починав входити в моду. Тільки для мене це свято так і не стало святом через 12 лютого. Він в цей день сказав, що все між нами закінчено! Слова: «я тобі нічого раніше не говорив, боявся, що ти кинеш університет і завалиш сесію».
Уже минуло 15 років, а ці слова і цей погляд пам’ятаю, як ніби це сталося вчора. Ми познайомилися у вересні в університеті, де обоє навчалися в одній групі. Він дивився на мене закоханими очима кілька місяців, але активних дій не робив. А я і не хотіла його бачити, от не подобався і все. Але мій перший погляд на нього в тому далекому вересні пам’ятаю, як він був одягнений і навіть його сумку. При цьому не пам’ятаю, як так вийшло, що ми раптом стали спілкуватися, ближче, ближче і ближче.
Пам’ятаю, які бурі емоцій вирували в моїй душі, я все ніяк не могла визначитися з моїм ставленням до нього. І ось здавалося, що зрозуміла, і він приїжджає до мене на день народження (в середині січня), в руках жовті тюльпани, а в очах якась неприязнь, чи що. Є фотографії, з того свята, аж дивитися їх неприємно.
Відповіді на питання, звідки з’явилася ця неприязнь в його погляді, я не знаю досі. Але правда завжди виходить на світло, і я її чекаю. І що трапилось 12 лютого ніхто не знає, і він мені так і не пояснив. Ми не спілкувалися після розставання кілька років, навіть по навчанню. А потім через років 10, я знову побачила цей закоханий погляд, коли зустріла його на вулиці. І знову у нас закрутився роман. І все так добре, так мило. Але наближається 14 лютого, а я боюсь, що знову ці слова, що все між нами закінчено, зламають моє життя.
Ця історія не закінчена. І розвиток сюжету невідомо. Життя – воно таке різне і таке непередбачуване.
Фото pixabay.com
