– Мені Мирон сказав продавати тут усе майно, ми там купимо нове житло – наспівувала пісеньку старої дурепи свекруха. Вона весело збирала валізи і нам наказувала поквапитись. А поспішити нам слід було звільнити квартиру, в якій ми проживали з маленькою дитиною.
Людмилі Іванівні тоді було майже 50, а її синові 27. Три роки тому ми одружилися і пішли жити в квартиру, яка дісталася свекрусі від її матері.
– Ви поки живіть, а я потім дарчу сину зроблю, казала вона після весілля.
А потім обставини внесли свої коректики: у нас народився малюк, а чоловік свекрухи, він же вітчим мого чоловіка, застукав свою дружину в подружньому ліжку з молодим коханцем, приблизно ровесником її сина.
У шлюбі вони прожили разом 20 років. Вітчим взяв заміж тоді ще молоду вдову з дитиною, жити стали в його квартирі. З якої тепер невірну дружину і виставляли.
-Мамо, йому 27 років, він мого віку, сама подумай, – спробував напоумити чоловік свою матусю, – він забере гроші і залишить тебе з голим з…дом, куди ти повернешся?
-Так і знала, що ви будете мені палки в колеса вставляти і гидоти говорити! – свекруха кипіла праведним гнівом, – Квартира моя згідно із законом. Так що куди хочете, і скоріше. Я з покупцями вже домовилася. Бач, звикли. Звичайно, вам зручно тут жити, а мені все одно, у мене одне життя і я його не хочу розмінювати на ваші памперси.
Так, все було по закону. Свекруха була власницею квартири. Але справа була навіть не в тому, куди ми підемо з дитиною, а в тому, куди повернеться мама чоловіка, коли молодий коханець кине її. Але, до очманілої від свого пізнього почуття, свекрухи, це не доходило. Син і невістка – вороги, які проти її щастя.
Ми зібрали валізи. Чоловік дзвонив по оголошеннях, шукали житло. Десь рік ми жили в орендованому помешканні, а я досижувала в декреті і кожну вільну хвилинку витрачала на те, щоб заробити в інтернеті. Сиділа ночами, бігала з дитиною по замовниках. Ці гроші я відкладала.
-Так, – говорив мені чоловік, – важкувато нам доводиться, – але нічого, у тебе вже нормально відкладено, ми скоро зможемо взяти квартиру в іпотеку. Але брати іпотеку не довелося. Тільки я влаштувала сина в садок, як прийшла звістка, що в сусідній області моя бездітна тітка залишила мені спадок – двокімнатну квартиру.
-Дочко, переїжджай, – радила мама, – там обласний центр, там перспектив більше, ніж у нас в містечку. Та й якщо щось трапиться, спадкову квартиру твій чоловік не зможе розділити, а якщо переведеш спадок в гроші, то куплена нерухомість буде вважатися спільним майном.
Я відмахувалася від маминих «коли що», здавалося, що мій шлюб міцний, та так воно і було. А ось про перспективи в обласному центрі я задумалася. І ми переїхали. Зробили з моїх накопичень хороший ремонт, квартира була двокімнатною, просторою і світлою. Поступово наше життя на новому місці налагодилася, ми знайшли роботу. Син пішов в дитячий садок.
-Він всі гроші забрав і вигнав, – ридала свекруха, сидячи у нас на кухні, – виставив мене з валізою, сказав, що не потрібна йому стара корова. Це був очікуваний підсумок. На гроші від продажу свекровкиної квартири її молодий коханець зняв житло, інші став просто проживати, разом зі свекровушкою, а коли йому підвернувся варіант трохи кращий, у вигляді молодої дівчини з власними квадратними метрами, то він без жалю виставив маму чоловіка. З речами.
-Люба, але у нас же є де жити моїй мамі, – сказав чоловік, – ми ж не маємо морального права її залишити на вулиці.
-Ну вже ні, – відповіла я, – вона колись мала повне право виставити тебе, мене, свого онука зі своєї квартири. Але ж ми її попереджали! А тепер, це вона не має морального права вішати на нас свої проблеми. Молодець, свекровушка, розтринькала власність, розтринькала свою колись надійну сім’ю і заявилася в сім’ю сина, якого колись без жалю виставила на вулицю.
Але я ще пам’ятаю, як моя дитина тижнями їла макарони з цукром, а я ночами виконувала курсові та дипломні роботи на замовлення!
-Сину, ти повинен мені допомогти, я ж без роботи, на що я житло орендувати буду? – звернулася до чоловіка свекруха. Ти повинен залишити цю безсердечну і порочну жінку, яка виставляє твою мать з дому!
-Якщо ти не допоможеш моїй мамі, я з тобою розлучуся, – сказав мені чоловік із погрозою в голосі.
-Чудово, – кажу, – вихід там, не забудь залишити ключі, ні, краще не треба, я просто замки поміняю. Ми розійшлися. Ось він випадок, про який мене розсудливо попереджала мама.
-До речі, твоя колишня свекруха зійшлася зі своїм колишнім чоловіком, – повідомила мені мама по телефону тиждень тому, – ось хитра, без мила в одне місце влізе. Знову до нього в’їхала в квартиру. А вчора мій колишній чоловік стояв на порозі:
-Мама з вітчимом попросили мене з’їхати, хочуть пожити одні, – сказав колишній, – а ти мене назад візьмеш?
Переночувати я його пустила, все ж син був радий бачити батька. А ось як далі бути, не знаю. Півроку після розлучення минуло. Приймати назад чи ні? Може порозумнішав? Тільки шлюб реєструвати знову я точно не буду. Раптом його мама знову загуляє і їй син знадобиться?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
