“Вона – дипломований спеціаліст з економічною освітою – враз звільнилася з роботи, щоб стати щасливою”

Бал хризантем

Ранок прийшов без запізнень. Спочатку затормосив будильник за плече, а вже тоді й Зосі нагадав, що пора прокидатися. З кухні заклично доносився аромат свіжої здоби, то мама господарювала з першими промінчиками сонця. Дівчина потяглася солодко, одним махом відкинула ковдру і рушила до ванної. Усе, як завжди. Звичайний ранок звичайного дня.

– Доню, ти що там заплив на пару кілометрів організувала? На роботу запізнишся!

Згадка про роботу – удap нижче пояса. Зося із пірамідою рушника на голові сіла за стіл, додала молока в чай і взялася до рум’яних сирничків, філософствуючи:

– Розумієш, мам, щоб бути по-справжньому щасливим, треба мати таку роботу, від якої можна отримувати не тільки матеріальне задоволення, але й моральне. Але як знайти справу до дyші й заробляти на життя? Питаннячко!

– Їж уже, розумниця ти моя!

Зося, дипломований спеціаліст з економічною освітою усвідомлювала, що попри непоганий заробіток, просто скніє в своєму войовничому колективі. Постійні жіночі склоки забирали стільки нервів, що додому поверталася повністю знеструмлена і падала мepтва. А вранці при згадці про роботу градус настрою різко понижувався. Уже кілька тижнів дівчина виношувала план втечі з ненависної контори із закінченням кар’єри заявою «за власним бажанням».

«І чому б це не зробити просто сьогодні?» Запитання так сподобалося, що відразу з’явилися крила. Зося акуратно заправила їх під свій червоненький плащик і не побігла, полетіла назустріч змінам.

Її начальниця уже втретє перечитувала заяву, а брови, як піднялися в здивуванні на її поораному зморшками лобі, так і трималися.

– Ну і? – запитально мовила. – Куди це ми, Горобець, зібралися, якщо не секрет?

– Секрет! – відрізала Зося. – То що із заявою, Любов Гнатівна?

– Ну дивися, щоб потім не казала, що тебе хтось примушував! – розмашистим підписом позначила фінішну риску.

– Сама, сама! Дякую! Хай щастить!

Зосі уже було байдуже, що там говоритимуть її колежанки, як дивуватимуться. У неї сьогодні просто свято! Але спочатку дівчина вирішила забігти у квітковий магазин, повз який пробігала щодня.

Десь із місяць тому побачила на вітрині оголошення «Потрібен продавець». Саме тоді й вирішила позбутися своєї паперової рутини й зайнятися тим, чого просить дyша.

На звук «Музики вітру» до Зосі вийшов невисокий, на перший погляд непоказний чоловік, і щиро усміхнувся.

– Гарного і вдалого дня! Можу вам чимось допомогти?

– Хотіла поспілкуватися із власником, я з приводу роботи.

– Тоді це до мене, слухаю уважно, – чоловік простяг руку для знайомства. – Юрій Орел.

Дівчина розсміялася, потисла міцну руку Юрія, і пояснила свою реакцію:

– Не зважайте, просто прізвище у вас цікаве.

– Та нормальне прізвище! – знітився чоловік. Але за мить віджартувався, – а те, що орел такий малий зростом, то, як кажуть, хворів у дитинстві.

– Та гарне у вас прізвище, неочікувано просто, бо моє Горобець, –продовжила Зося, – то у нас такий з вами пташиний дует тут намальовується.

Тепер уже сміявся й Юрій. Дівчина йому сподобалася. Більше того якось так гармонійно вписалася відразу в атмосферу його крамнички, ніби була невід’ємною її частинкою. Приходили й інші претендентки, але ця рудоволоса дівчина була поза конкуренцією. Поки він розглядав її та рахував смішні веснянки на маленькому курносому носику, вона знайомилася з асортиментом, запитувала, уточнювала, щось занотовувала у маленькому записничку. І при цьому невимушено набирала букет: пахучий горошок, бутони троянд, фрезії – елегантно лягали одна до одної в оригінальній композиції.

– Ось, десь так, – простягла Юрію сформований букет. – Не знаю, чи підхожу вам, бо насправді я не флорист, просто люблю квіти.

– Це помітно, але якраз останнє і є визначальним для мене у виборі працівника. Гадаю, ви справитеся, Зосю. – Юрій задоволено потре руки. – Ну що ж, будемо вважати, що від сьогодні ви – королева «Балу хризантем».
Дякую, приємно, – дівчина аж зашарілася. – А можна запитання – звідки така назва «Бал хризантем»?
Сам не знаю люблю хризантеми, мабуть тому і назвав так свою крамничку.

– Справді? Це і мої улюблені квіти! – Зося закружляла по залу. – Ви не повірите, але коли з’явилася ця вивіска, у мене таке бажання було покинути усе-усе і влаштуватися сюди на роботу!

– Щоб правити балом хризантем, я так зрозумів? – Юрко ловив себе на думці, що дівчина потихенько зачаровує його серце. – Пропоную ваш перший робочий день відсвяткувати в он тому затишному кафе навпроти, там такі бомбові тістечка! То як?

– Згода! А знаєш, – Зося і не помітила, як вони перейшли на «ти», – хризантема – це символ Сонця. Її ще називають осінньою трояндою.

– Табличка на дверях повернулася на «Зачинено», а Юрко і Зося рушили на каву. За розмовами просиділи до вечора. Цікаво і тепло було обом. Юрко напросився провести дівчину додому.

Осінній вечір викликав на відвертість. «Чортівня якась, – подумав про себе чоловік, слухаючи щебетання руденького Горобчика, – ніколи не думав, що ось так можна захопитися з першого погляду!» Зося розповідала, що усе життя мріяла займатися квітами, а ще про дім, де б можна було вирощувати їх і продавати, і щоб дітлахи бігали там босоніж по зеленій траві, а квіти, щоб з ранньої весни і до пізньої осені змінювали килим подвір’я.

– І знаєш, що найдивніше? – Зося зупинилася просто посеред вулиці. – Мені ніхто в житті квітів не дарував не беремо до уваги віники на дні народження від колег, кажу про квіти, які б говорили про почуття, ніхто і ніколи не дарував. Розумієш?

Юркові зовсім не хотілося, щоб дівчина засмучувалася, не хотілося її взагалі відпускати, але час того вимагав.

– У тебе ще все буде, повір, – дружньо обійняв Зосю. – Завтра о дев’ятій, чекатиму на тебе. Добраніч!

– І тобі гарних снів!

Зося довго не могла заснути. Спочатку вислуховувала істерики мами про свою безвідповідальність і необдуманий крок, потім думала про Юрка. Смішний він, але чудовий такий! Потім уявляла завтрашній робочий день, поки сон не зморив.

Вперше прокинулася не від будильника, а від вхідного дзвінка. Чула, як мама, пішла відчиняти. «Дивно, хто це може бути в таку рань?»

За кілька хвилин мама навшпиньки зайшла до її кімнати. Приміщення враз наповнилося гіркуватим ароматом із легким квітковим відтінком. Зося розплющила очі. Поруч із ліжком стояла величезна корзина розкішних хризантем.

Мама розгублено розвела руками:

– Ось, принесли тобі. Там ще щось є, глянь!

Читайте також: Володимир не міг мати дітей, тож, коли дружина повідомила радісну новину, не повірив, відмовився і пішов

На долоню випала маленька листівочка зі словами «Королеві хризантем, яка поселила в моєму серці надію». Зося притисла папірець до вуст. Усе тільки починається, це вона твердо знала. І не даремно вона так прагнула змін – найчастіше вони трапляються саме в ту мить, коли необхідні.

Автор – Анжела ЛЕВЧЕНКО

За матералами видання “Наш День

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram