Вона не має жодного права народжувати цю дитину – так думали мої колеги, з-під лоба поглядаючи на мій кругленький животик

У 2014 році я влаштувалася на нову роботу, але через півроку я виявила, що при надії. У 29 років я і не думала про дурниці, тим більше, що у дитини був чудовий батько.

Але моїм колегам, чотирьом абсолютно бездітним дамочкам це явно не подобалося. Справа в тому, що в організації платили білу заробітну плату і дамочки були абсолютно впевнені в тому, що я прийшла через гроші.

Отримати хороші декретні – це був мій чіткий план. А те, що декретні повертаються роботодавцю від держави – це до уваги не береться.

Доживати до декрету виявилося непросто. До семи місяців я працювала без лікарняних, примудрялася до роботи здавати аналізи і т.д. і т.п. Я залишалася на роботі іноді і до дев’ятої години вечора, я намагалася не бути тягарем для своїх колег.

Але одного разу, коли стопка документів прилетіла мені в обличчя, я висловила про них все, що думаю. І я стала ворогом і вселенським злом в одній особі. На мене ополчилися дві дівчини-менеджера, начальниця відділу і сама директриса.

Я довго думала, чому я впала в немилість. І мені підказала кухарка в їдальні, яка виявилася дуже доброю і привітною жінкою.

Вона розповіла, що у директорки немає навіть кошеня, вона в роках і глибоко самотня і виганяє з роботи всіх, хто посміє піти в декрет. А яка начальниця – такі і підлеглі. Всіх підібрала собі до пари.

А коли відразу після першого декрету я пішла в другій, вони і зовсім втратили дар мови. Через п’ять років вони сидять в колишньому складі, а в їх житті нічого не змінилося. Це точні дані, отримані з перевіреного джерела. Зате у мене є чудовий синочок і лапочка-дочка, без яких я не уявляю свого життя.

Після декрету я намагалася повернутися назад. Чоловік умовив мене попрацювати хоча б півроку, щоб оформити іпотеку. Але взяти мене назад вони відмовилися. «Куди тебе посадити?»

«Хіба що на голову!» – рапортувала моя колега, радіючи з того, що когось вдалося принизити. День не минув дарма. У підсумку мені дозволили прийти на роботу, але за 4 тисяч гривень на місяць, як прописано в договорі.

Ні про яку «білу» частину преміальних, яку платять всім, мови йти не може. Через три дні я влаштувалася до конкурентів, де і працюю зараз. За два роки я жодного разу не брала лікарняний, з дітьми допомагає бабуся і всі щасливі.

До чого я це все? Та до того, що діти – це здорово. Сьогодні моя колега повідомила про те, що чекає дитину. В одному відділі у нас працюють дві дівчини і вони обидві йдуть в декрет.

Директор був приємно здивований, трохи засмучений, але все ж привітав. Він запевнив, що кожній з них знайдеться робота після декрету, і це він підтверджує справою, а не словом.

І ми раді за майбутніх мам. І нехай якийсь час ми будемо виконувати більший обсяг роботи, зате ми всі залишимося в добрих стосунках і будемо з задоволенням ходити на роботу.