Вероніка незнайома та ніколи не бачила родину свого батька. Відколи він покинув їхню сім’ю, то дуже зрідка приїжджав у їхнє місто аби провідати доньку.
Вероніці на той час було тільки шість років. Але вона вже бачила і розуміла, що життя у не з матір’ю буде непросте. Однак, мати намагалася дати Вероніці все, що необхідне, відмовляючи собі в усьому. Коли дівчинці було 12, батько приїхав не сам на зустріч, а зі своєю другою донькою, якій було всього 5 років.
Марта була дуже капризна та весь час говорила, що батько тільки її, а не Вероніки. Дівчинку це так зачепило, що вона взяла та штовхнула зведену сестру, що та впала та розбила коліна.
Звісно, коли батько побачив то дуже сварив Вероніку. Після цього випадку він ще рідше приїжджав, а згодом і взагалі перестав приїжджати та дзвонити. Вероніка побачила свою зведену сестру через декілька років, коли приїхала, щоб відправити в останній шлях батька, та рідну матір Марти.
Нещасний випадок в один день забрав у неї сім’ю. Марта сильно ридала, і тут Вероніка зрозуміла, як їх шкода все-таки зведену сестру, але все ж не підійшла до неї.
Однак, пізніше сама Марта хотіла поговорити з Веронікою, однак та відповіла, що їм нема про що розмовляти і сіла в автобус та поїхала. Так минуло ще декілька років, Вероніка вивчилась та стала суддею. Одного дня повертаючись з роботи, вона почула якісь гамір і крик.
То кричав чоловік услід дівчині, яка бігла з пакетом у руках: “Зупиніть її хто-небуть, вона злодійка”. І тут Вероніка глянула на дівчину та впізнала в ній Марту. Вона одразу не повірила своїм очам, їй так стало важко на душі, вона навіть відчула якусь провину, за те, що тоді так покинула зведену сестру одною.
А з самого ранку Вероніка вирішила розшукати Марту і дізнатися як вона живе. Жінка поїхала у місто, де жила Марта і там сусідка повідомила, що відповідні служби забрали дівчинку до притулку, допоки її не виповниться 18 років.
Вероніка поїхала до того притулку, але й там сестру не знайшла, її повідомила що вона звідти втекла і вони не знають де вона перебуває. Так слід сестри тоді на жаль обірвався. Вероніка і дальше зайнялась своїми справами.
І яке здивування знову було в жінки, коли вона вела справу про пограбування, де звинуваченою якраз виявилася Марта. Вероніка не могла повірити, що їй прийдеться винести вирок власній сестрі. Цього разу вона вже підійшла і хотіла з нею поговорити, як так сталося, чому вона почала красти?
Та тепер уже Марта не хотіла з нею говорити, вона сказала що їй це подобається. Вероніка зрозуміла, Марта ані трохи не шкодувала про свої вчинки, а навпаки пишалася ними.
Вероніка, якщо б можливо багато років тому не відштовхнула сестру та не покинула її одну напризволяще, то в неї склалося б все по-іншому. Вероніка як чесна суддя, змушена була винести справедливе рішення, Марта понесла покарання за свій вчинок.
Однак, Вероніка розуміла, що вона вже сестру не покине, а допоможе її стати на правильний шлях у житті. Таких історій на жаль є багато, часто буває що ми помиляємось, однак дуже шкода, коли наші помилки коштують комусь нормального життя.
Цікаво, а як ви б поступили на місці Вероніки тоді?
Автор: Віра Лісова. Передрук заборонений.
