Її історія була складною, адже з чоловіком вона познайомилася ще коли була неповнолітньою, а він був дорослим та одруженим. Все закінчилося, коли вона дізналась, що чекає дитину. Від цього зв’язку з’явилася їх донька.
З того часу вона завжди справлялася сама, а він, за винятком перших місяців, практично зник з її життя. Чоловік навіть не визнав доньку юридично, ніби її не існує.
За цей час жінка побудувала кар’єру й у неї йшло все чудово, поки, майже рік тому, він не написав їй повідомлення. Чоловік знайшов її у соціальних мережах, які жінка використовувала для роботи, і написав, що дуже хоче бути батьком, познайомитися зі своєю донькою. Він писав, що він змінився, його шлюбу кінець, і він самотній.
Жінка була настільки стриманою і недовірливою, наскільки він був наполегливим, поволі повертаючись у її життя і в життя їхньої доньки.
Через три місяці спілкування, жінка погодилась зареєструвати шлюб. Вона не довіряла йому, але погодилась на весілля не з любові, прихильності чи поваги, а з простого бажання не позбавляти свою доньку можливості мати батька і родину. З цього дня почалися її нестерпне життя.
Спочатку чоловік виставляв все так, що йому шкода втраченого часу, коли вони могли б бути разом. Він обіцяв завжди піклуватися про неї й вмовив дружину звільнитися з роботи. Потім він хитрістю змусив її продати свою машину. Казав, що вона може користуватися його авто… на його умовах і коли він дозволить.
Через рік сім’я переїхала за місто. Приватний будинок, закрита територія з басейном і невеликим садком привабили жінку. Ще й слова чоловіка: “Все заради дитини” змусили її піти на цей крок. Тільки одного не врахувала жінка, свекруха жила через паркан.
Одного вечора, коли жінка читала з дитиною книжку на дворі, його мати почала втручатися, розповідаючи, як саме треба виховувати дитину. Жінка відчувала, як її терпіння закінчується, але залишалася мовчазною, адже знала, що будь-яка суперечка може обернутися проти неї.
Щоразу, коли жінка намагалася поговорити з чоловіком про майбутнє, він відмахувався або змінював тему. Його байдужість до її почуттів і потреб ставала нестерпною. Вона почала втрачати себе, свої мрії та цілі, тільки щоб догодити йому та його матері. Згодом вона зрозуміла, що чоловік відірвав її з донькою з рідного міста, з їхнього дому, забрав від друзів і близьких, щоб створити навколо них порожнечу.
Це не буде тривати вічно, думала вона кожного ранку, як прокидалась. Вона хотіла все змінити, але їй не вистачало рішучості. Терпець увірвався, коли чоловік запропонував дитину перевести на сімейне навчання й домовився з вчителькою, щоб та проводила уроки у них вдома. Жінку немов хтось облив холодною водою. Вона зрозуміла, що порожнеча може бути створена навкруги її доньки, коли у неї не залишиться друзів і вона стане немов відірваною від навколишнього світу.
Тоді вона вирішила, що більше не може терпіти такого ставлення до себе й дитини, зібрала всі сили, спакувала речі й і пішла від чоловіка разом з донькою. Вона зупинилась у кризовому центрі для жінок з дітьми, де з нею працювали фахівці. За короткий час до неї повернулась віра у себе та сили жити далі.
Вона швидко знайшла роботу і почала будувати своє життя спочатку. Її життєвий досвід став для неї уроком про те, як важливо цінувати себе і свої почуття, а також про те, що справжня любов і турбота не можуть існувати без поваги та підтримки.
