Вони років вісім в шлюбі законному прожили. Нормально так, як то кажуть, рівно. І раптом дружина повідомлення на лист рекомендований отримує. На її ім’я. Ну і пішла за ним на пошту. А вже назад стрімголов мчала, сльози злі ковтаючи. А яка інша спокійна б залишилася, якби лист від чоловікової коханки отримала

Та не просто лист, а посилку, вважай, цілу. В якій фотографія хлоп’яти – чоловікова копія зменшена, виявилася. А ще копії документів на встановлення батьківства і щоб на аліменти подати, значить.

А дитині тому років зо три десь. І що цікаво – чоловік же приводу запідозрити в чомусь його і не подавав навіть. З роботи вчасно повертався справно, а по вихідним на дивані валявся. Ну прийшла вона така додому. А там уже чоловік на дивані з роботи прийшовши відпочиває. Ну і пред’явила вона йому доказ зради незаперечний більш ніж емоційно. А чоловік прям як в ступор впав і криків її начебто не помічає.

А вже як прокричалася, так він їй і давай присягатися, що не бачив він жінки тієї більше трьох років. І що в листі бреше вона все, що вони мало не кожен день бачаться, і вона його борщами годує. А про хлопчика цього дізнався він вперше. Зізнався, що так, був у нього короткий роман службовий. З співробітницею новенькою, ага. І того самого у них все пару раз-то і було. А потім випробувальний термін не витримала вона, і більше він її з тієї пори і не бачив.

Ну жінка, ясна річ, давай подружкам дзвонити-скаржитися. Ті їй в один голос – виганяй цього покидька, мовляв. Нехай такий йде до своєї кралі. Жінка душеньку-то з подружками відвела, а потім і задумалась. «А з чого це раптом я, власне, життя своє налагоджене ламати повинна на догоду якійсь мимрі», – така думка їй перша на розум-то прийшла.

А потім і далі розмірковувати стала. Чоловік-то заробляє раз в сім майже більше неї. Ну буде він аліменти платити, і що? Доньку п’ятирічну до моря як возити-то! Та й взагалі як доньці пояснити, що мамка папку прогнала? І взагалі, це чоловік її. Чого це вона чоловіками буде розкидатися на задоволення сторонньої бабі!

А чоловік такий вибачення у ній просить, та догодити все старається. Але вона дня три демонстративно його не помічала. А потім гнів на милість змінила, значить. Ну і каже така, що дитину-то визнавати доведеться. І що там гроші на експертизи витрачати, все одно ж видно, що кров-то рідна. На тому і порішили. На батьківство та аліменти погодитися. Ну і зустрілася вона з коханкою тією. І волю їй їхню і оголосила. А чоловіка мого сказала, ти не побачиш.

Але побачилися вони. В суді ага. Тому що подали на неї позов судовий після того як та аліменти брала, а синові з батьком бачити не дозволяла. А після вже вони хлопчика на вихідні брали регулярно. Полюбовниця колишня ніби як раділа навіть. А дітлахи що – їм добре, дочка так і взагалі про братика мріяла. А тут взяла та й отримала, значить.

Подружки-то жінку ту засуджують, що жодного разу не горда, мовляв, що зраду чоловікову пробачила. Чи то невтямки їм, що сорок років то не двадцять вже, чи то ще що. А їй і плювати на засудження їхні. Зате хлопчина її мамою називає.

Фото ілюстративне з вільних джерел