Минуло два тижні. Одного дня жінка пішла на прогулянку до озера. Коли Ірина повернулася, то побачила біля хати машину Олега. – А що це ми тут робимо?! – гукнула вона. Чоловік застиг від побаченого, Ірина була при надії
– Все, Ірино, між нами все скінчено! Я хочу справжньої родини, дітей. Ти не можеш мені цього дати.
– Я довго чекав, терпів. Мені потрібен син. Я вже подав на розлучення! Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони. Я поки що у мами поживу. Поспішай, мені треба підготувати квартиру для дитини та її матері.
Ірина мовчала. Що вона могла відповісти?
Привести у світ дитя в неї не виходило. Олег і так довго чекав п’ять років. За ці роки три невдалі спроби.
Лікарі, яких Ірина обійшла безліч, говорили, що вона здорова. Що щоразу не виходило? Ірина завжди вела правильний спосіб життя.
Двері гримнули за Олегом, і Ірина без сил сіла на диван.
Бажання, а головне сил, збирати речі не було. Та й куди йти з речами Ірина не знала.
Поки вчилася і до заміжжя вона жила в тітки. Тітки вже немає, а квартиру її син продав. Повертатися в село в хату бабусі? Шукати орендовану квартиру? Що робити з роботою?
Запитань було багато і вирішувати їх треба було швидко…
…Рано вранці відчинилися двері, і в квартиру зайшла свекруха.
– Не спиш? Ну й правильно. Я прийшла проконтролювати, щоб ти нічого зайвого не взяла.
– Старі шкарпетки вашого сина мені точно не потрібні. Мої будемо перераховувати?
– Ти диви яка хамовита! А такою вже доброю була, ввічливою, тихою. Он як усе склалося. А я ще після першого випадку казала Олегу, що ти не зможеш мати малюка.
– Ви прийшли мені це сказати? Краще сидіть мовчки і стежте за мною.
– Куди ти складаєш сервіз?!
– Це мій. Він залишився від тітки, пам’ять про неї.
– А тепер тут буде пусто без нього!
– А ось це мене не хвилює. Зате у вас буде онук.
– Бери тільки своє!
– Ноутбук мій! Кавоварка, мікрохвильовка теж, їх мені дарували колеги. Моя машина куплена ще до весілля. Ваш син має свою.
– У тебе все є, тільки дітей ти мати не здатна!
– А це вже не ваша справа. Зі мною все гаразд, видно Господу так було треба.
– Я дивлюся ти зовсім не шкодуєш! Може, це ти спеціально все робила для цього?
– Ви говорите нісенітниці. Мені важко навіть думати про це.
Ірина оглянула квартиру, її речей більше не було. Щітка, косметика, капці…
Здається, щось важливе вона забула. Свекруха заважала зосередитись.
Вона згадала – не було старої статуетки – кота. У ній був невеликий секрет, про який ніхто не знав, навіть чоловікові вона про це не розповіла.
Усередині кота був комплект: сережки та каблучка. Особливої цінності вони не становили, але були як пам’ять про бабусю.
Олег завжди вважав це мотлохом. Невже він викинув? Все непотрібне він забирав на балкон. Ірина відкрила двері…
– А там ти що забула? Зібрала речі і йди! – знову почувся голос свекрухи. – Прощаєшся з квартирою? Ну попрощайся. Тобі нічого подібного не світить.
Нарешті кіт знайшовся, все на місці. Тепер можна їхати.
– Ось ключі, прощавайте. Дуже сподіваюся більше вас не зустрічати.
Ірина заїхала на роботу. Вона попросила оформити відпустку.
Жінка навіть не стала шукати квартиру, вона їхала додому, в село. Звичайно, її ніхто там не чекав, бабусі не стало три роки тому, а маму вона ніколи не бачила. Мами не стало ще давно.
Година в дорозі і вона біля дому. Яблуня. Тюльпани. Востаннє разом з Олегом вони були тут восени, смажили шашлики, відпочивали.
Ірина заїхала машиною на подвір’я, ключ від гаража був у будинку.
Вона відчинила двері й зайшла. Тиша. На столі брудні чашки й тарілки. Чому минулого разу вона не встигла все прибрати?
Ні, вона прибирала! Та тут хтось був!
Два кухлі, тарілки, пакети з-під соку, пляшки улюбленого напою Олега. Це точно не з осені.
Значить в хаті, був Олег, тільки з ким? Не важливо, вже не важливо…
Ключ від будинку тільки у Ірини, мабуть, чоловік зробив дублікат. Час міняти замки.
Нове життя, прибирання, потім гаряча ванна. Ірина вирішила змити з себе весь бруд, все минуле.
Коли Ірина зібралася виходити, у двері постукали, потім у вікно.
– Хто там?! – здивовано запитала жінка.
– У вас все гаразд?! – пролунав приємний чоловічий голос.
– Так… – здивувалася жінка.
Ірина вийшла, біля хати стояв незнайомий чоловік.
– Вибачте, я напевно вас налякав. Просто я ваш сусід цілий день за вами спостерігав.
Дивлюся щось ви зникли десь і дим іде з пічки. Подумав, щоб із вами щось не трапилося…
– Дякую, все добре.
– А ви родичка Олега? Він нещодавно був тут із дружиною… Ви сестра?
– Ні, я колишня дружина. Майже колишня, все у процесі.
– А хата ваша?
– Моя.
– А я ваш тимчасовий сусід. За сімейними обставинами тут. Друг дозволив пожити. Розірвання шлюбу теж у процесі, вже завтра я вільний. Вибачте, якщо у вас все гаразд, то я піду. Якщо потрібна допомога, звертайтеся. Я Андрій.
– Я Ірина. Зачекайте, а ви можете поміняти замок?
– Так. Скажіть коли, і я все зроблю.
– Якнайшвидше. Завтра куплю – радісно відповіла Ірина.
Минуло два тижні. Ще тиждень відпустки і настав час повертатися до міста. Ірина вже звикла і шукати житло зовсім не хотіла. Олег не дзвонив і не писав. тільки надійшло повідомлення про дату розірвання шлюбу. Це було навіть на краще. Бачити його вона не хотіла.
Суботній день. Ірина завжди вставала рано, а цього дня Андрій запросив її на прогулянку до озера. Починати нові стосунки було не в її планах, але просто прогулянка ні до чого не зобов’язує.
Вони добре провели час і повернулися на обід. Біля будинку Ірини стояла машина Олега. Видно, що він тільки-но під’їхав. Двері машини відчинилися, вийшов Олег, а потім допоміг вибратися жінці при надії.
Ірина та Андрій у цей час підійшли до хвіртки. Олег намагався відчинити двері в хату, але де там.
– Що це таке? – А що це ми тут робимо? Чому в чужий будинок ліземо? – сказала дещо грізно Ірина
Олег застиг від несподіванки.
– Це наш будинок! – сказала панянка.
– Так? І хто це сказав, невже Олег? Це мій будинок, прошу залишити територію – тим самим тоном відповіла Ірина.
– Олег, що вона каже?! Хто це?! Твоя колишня?! Вистав її! – пищала жінка.
Ірина та Андрій засміялися. Олег мовчки посадив свою супутницю в машину, і вони поїхали.
– Веселе у нього життя буде – з усмішкою сказав Андрій.
– Зате вона подарує йому дитину. Я не змогла. Три невдачі. Вибач.
– А ми розлучилися через те, що дружина не хотіла малюка – у відповідь сказав Андрій.
Минуло чотири роки після розлучення. Випадкова зустріч із колишньою свекрухою у супермаркеті.
– Ірино, тебе не впізнати. Довго спостерігаю за тобою. Ти чи не ти. А ти чекаєш на дитину?
– Так, – спокійно відповіла Ірина.
– А у Олега все погано. Онук народився слабкий. Його дружина втекла, залишила нам дитину. А ти одна, дитину виховувати зібралася? – з надією у голосі сказала жінка.
– Ні, не одна. Маю сім’ю. Мені час, на мене чекають – відповіла поспішаючи Ірина.
– Он як? Вибач мені за все…- наостанок сказала сумно колишня свекруха.
– Терпіння вам… – відповіла їй Ірина.
Колишня свекруха дивилася, як іде Ірина. Вона йшла поруч з Андрієм, який однією рукою підтримував її, а за другу руку трималася маленька дівчинка, дуже схожа на матір…
Як би ви вчинили на місці Ірини, якщо б ваші стосунки з чоловіком завершились таким чином?
Галина Червона
