У чужій історії все здається очевидним, як вчинити, а як стосується себе, тут повна загальмованість. Не знаю, як і вчинити.
Чоловік. Відносини нормальні. Будинок, повна чаша.
Двоє дорослих та улюблених дочок.
Зараз дуже популярно погано ставитись до матерів, усі ми погані. Старша дочка доросла до того віку, що мама вже здається гарною.
Ладимо, щодня дзвонить, пише, спілкуємося. Раніше для неї я була поганою.
З молодшою були нормальні стосунки, як чекала дитину сама хотіла жити у нас.
Дитину з 9 місяців залишала у нас у місті, де я живу, тут вона вперше пішла в садок у 2 роки.
Дочка у цей час працювала. Онука обожнюємо, справді чудова дитина.
Місяцями жив у нас. Він також нас любить, але мама є мама, останнім часом живе з мамою. Це відмінно.
Все начебто було добре. Нормально спілкувалися і раптом з’ясувалося, що я погана мама і всі проблеми дочки через мене. Може бути.
Дітей своїх люблю, як могла, ростила, освіту дала, вийшли гарні, здорові, працюють.
Дочка мене бачити не хоче, має право. Але тут днями збирається приїхати у справах у моє місто старша дочка.
Молодша теж їде з нею у справах. Ось не хочу з нею зустрічатись!
І не пускати до хати теж не хочу. Хай приїде. Онук із дідом поспілкується. Дід теж дуже любить його. Але сама на час приїзду молодшої хочу поїхати, щоб не бачитися.
Нехай спокійно гостить.
Я заплуталась. Налагодити стосунки з молодшою не вийде, оскільки спеціаліст її переконав (швидше за все, це так і є), що всі проблеми з дитинства.
Піти з дому на якийсь час або змушувати її нервувати?
Автор: Оксана
