Все наше сімейне життя ми з чоловіком багато трудилися.
Обоє працювали не менше 12 годин. За декілька років купили своє житло, фінансова ситуація ставала дедалі кращою.
Тоді ми спокійно могли завести дитину.
Через 2 роки в нас уже з’явився синочок.
Ілля був неслухняною дитиною, я звільнилася з роботи, та повністю занурилась в материнство.
Іван все більше працював, пізніше приходив додому, і майже не мав вихідних.
Праця приносила свої результати, компанія яку він відкрив почала процвітати, хороша зарплата, ми могли відкласти і полетіти кудись відпочивати два рази в рік.
І ось син вже підліток, Ілля займався боксом, але за декілька тижнів йому набридло.
Пізніше пішов на піаніно, вистачило бажання на 3 заняття.
Син навчався в найкращій приватній школі міста, чоловік шукав дорого оплачуваних тренерів, і все мало бути набагато краще ніж у нашому дитинстві.
Ілля не дуже оцінював старання батька.
Іван постійно звинувачував сина в тому, що він абсолютно не цінує батькової праці.
Майже кожного дня вдома були суперечки.
-Минулого тижня ти хотів зайнятись футболом, я віддав тебе в пристижний футбольний клуб.
-Тату, я не хотів займатись професійно, а тільки навчитися добре грати.
– Але через декілька років ти б міг мати хорошу кар’єру, і оплачувану роботу.
– Я не хочу, мені це не подобається у вигляді роботи.
Я ще шукаю себе. А я просто була між двох вогнів.
Не знала на сторону кого стати, бо чоловік мав рацію, але і сина теж можна було зрозуміти.
Дедалі ставало все гірше, син хотів професно займатись танцями, а чоловік був проти цього.
Він хотів, щоб син зайняв керівну посаду в його компанії.
Син залишив будинок і зняв собі квартиру на перші зароблені кошти.
Я намагалась їх помирити, але знову нічого не вийшло.
Було видно, як чоловік сумує за ним, але поступитися не хотів.
Ілля не приїздив додому більше року, навіть на моє день народження не захотів, ми зустрілися в кафе, там і відсвяткували.
Щастя не було в цьому святі, тільки гіркота від розлуки з сином.
Я прийняла його роботу, його захоплення, якщо він цього давно хотів.
Іван теж прийме, йому потрібно більше часу.
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Автор: Анюта
