Ще зовсім нещодавно в моїй родині панувала ідилія. З чоловіком ми жили душа в душу, подруги навіть дивувалися, не вірили що таке буває. Він завжди ввічливий, завжди уважний до мене, ввічливий і на людях і вдома. Мабуть, наврочили подруженьки.
А почалося все з того, що моїй сестрі не було де жити і з роботи її вигнали, мовляв, не зійшлася характером з начальством. Ну да ладно, я як найближча людина, мами у нас вже немає давно, вирішила дати притулок їй.
Все було нормально, поселили її в окрему кімнату, чоловік спочатку нормально це сприйняв, а потім почалося щось дивне. Зазвичай він у доброму гуморі завжди, а тут почалися скарги на сестру, мовляв те вона не так робить, то речі не туди кладе. Я думаю, ну добре, поговорю з нею.
Але, яким же було для мене здивуванням, коли ввечері, повернувшись з роботи раніше, я заскочила їх у нашій кімнаті. Такої зради я не могла собі навіть уявити. І від кого, від найближчих для мене людей. Як тепер пережити це? Я не уявляю.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
