Все, що вона хотіла, я віддавав лише їй. Нам багато хто заздрив. Заздрили нашому коханню, стосункам. За ці роки я не раз пропонував зіграти весілля, але вона таке відповіла

Це було у вересні. Вона тільки-но закінчила школу і прийшла вчитися до закладу, де я вже провчився рік.

Повертаючись із пар, я побачив її – і все в мені сколихнулося наче.

Я настільки був вражений її поглядом, вона ніби манила за собою. Я, не втрачаючи жодної секунди, відразу запитав її ім’я. Потім надвечір я запросив їй прогулятися.

Надворі було тепло, ми обидва сиділи біля ставка, схиливши голови один до одного, дивилися на зірки. У цей момент я запропонував їй зустрічатися, хоч як це дивно, вона погодилася!

І з кожним днем, проведений з нею, я все більше розумів, що кохаю її.

Я почав про неї піклуватися, так як ніби вона моя дружина, але ми були надто юні (її 15, мені 16). У ці роки, я настільки втратив голову, що не знаходив краще, красивіше за неї, хоча всі казали, що вона не красива.

Ми зустрічалися шість років. За ці роки я не раз пропонував зіграти весілля, але вона не те, що хотів:

” Треба здобути освіту, а вже потім”… Я все чекав, чекав, і знову пропонував, але у відповідь чув те саме.

Все, що вона хотіла, я віддавав лише їй. Нам багато хто заздрив. Заздрили нашому коханню, стосункам.

Потім комусь щось не сподобалося і почали намовляти всяку нісенітницю мені на неї, побачили, що нічого не виходить і почали намовляти їй на мене.

А вона вірила! І одного разу я прийшов до неї і побачив її  з іншою людиною.

Я подивився на неї… і тільки побажав удачі, щастя, зачинивши за собою двері, і пішов назавжди.

З моменту розриву минуло три з половиною роки. Вона так і продовжує жити з тією людиною,  вже й заміж вийшла.

Але я все одно живу лише нею. Тільки вона в моїй голові, я не можу її відпустити…

Люблю досі, хоча вона не зі мною.