– Все таки права була мама стосовно тебе: гуляща, безсовісна баба. Син-то хоч мій?: після 15 років шлюбу чоловік зібрав речі і пішов, бо так сказала його мама

Ми з чоловіком розлучилися через його матір. 15 років сімейного життя коту під хвіст. У нас син підліток, будинок повна чаша, абсолютне взаєморозуміння практично у всіх питаннях. Але все це – ніщо для чоловіка, в порівнянні з волею матері. Справа в тому, що свекруха вийшла на пенсію і зажадала, щоб син повернувся в рідну домівку щоб допомагати «немічній матері».

Чоловік, як теля, почав збиратися. Те, що відбувалося просто не вкладалося у мене в голові: з царственим видом свекруха дивилася на те, як її син з опущеною головою збирає речі. Я крутила пальцем біля скроні: – Ви це серйозно?

– Абсолютно. Я його ростила, ночами не спала. Вчила ходити, тримати ложку, зав’язувати черевики. Я серйозно підірвала своє здоров’я народжуючи його. Зараз допомога потрібна – лікарні, ліки. І моя дитина, в якого я вклала стільки сил, зобов’язаний допомагати мені і утримувати мене, я його так виховала – в повазі до волі батьків. Хоча, кому я це кажу, тобі – перекотиполю, у якої немає ні батьківщини, ні прапора?

Вони просто пішли. Чоловік пішов слідом за своєю матусею, яка прийшла в наш будинок, щоб забрати його у нас з сином. Дорослий тридцятип’ятирічний мужик пішов тому, що так веліла мама! Є казка така, про щуролова, який грою на сопілці повів за собою дітей. Я відчула себе героїнею цієї казки: безсилою щось змінити або перешкодити планам щуролова.

Дика злість поступово змінилася байдужістю. Син був повністю на моєму боці – батько в один момент втратив в його очах свій авторитет. Безглуздість події, мене просто розчавили морально. Я їла, працювала, спала на автоматі. Я дзвонила чоловіку, намагаючись його напоумити. Ну й справді, допомагати батькам – це святе, але не так, не кидати сім’ю через цю допомогу.

Не знаю, скільки б ще я так жила, якби не прокинулася одного чудового ранку з думкою: – Та пішло воно все.

Мені всього 34, я ще молода, успішна жінка. Син уже зовсім дорослий – з ним не треба няньчиться, стежачи щоб він не пхав пальці в розетку. А ще я багато років не була у відпустці. На роботі відпускати мене не хотіли, але я вже так налаштувалася на зміну обстановки, що згодна була написати заяву «за власним бажанням», аби не сидіти в задушливому офісі.

Сина я відвезла до своєї мами і купила путівку. Я вирішила пуститися у всі тяжкі – не зовсім в усі, звичайно, але поспілкуватися з ким-небудь я збиралася обов’язково. Але вийшло все зовсім не так, як я планувала. Я закохалась.

Всього за 2 дні знайомства, я закохався настільки, що забула ім’я колишнього чоловіка. На подив, наш курортний роман переріс в щось більше: повертаючись додому, я щиро шкодувала про те, що все так швидко закінчилося. Але ні. Він мене знайшов. Знайшов і переїхав в моє місто, щоб бути ближче до мене. Знайомство з сином пройшло ідеально – син підморгнув мені і сказав: – Мамусю, так тримати. Не розтринькай щастя, він нормальний чел!

Я навіть виглядати і почувати себе стала по іншому – мені було ніби знову 18, все життя попереду і весь світ біля моїх ніг. Ми стали жити разом, планували спільну дитину. Ми подали заяву в РАЦС.

Наступного дня вдома мене чекав неприємний сюрприз: мій колишній чоловік сидів на кухні: – Мама вискочила заміж за давнього залицяльника і поїхала до нього. Я виконав свій обов’язок і повернувся.

Виходить, так можна: покликали – розлучився, став не потрібен – повернувся. Не просто повернувся, а в упевненості, що його чекають і він потрібен? Після того, як він зрадив нас з сином, просто взяти і повернутися? Як ні в чому не бувало? Ще рік тому я була б щаслива до нестями. А зараз у мене свої плани на життя. І маминим синочкам місця в цьому житті немає.

– Ти повинен піти. Я виходжу заміж. Чи я повинна була сидіти й чекати твого повернення до самої старості?

– Все таки права була мама стосовно тебе: гуляща, безсовісна баба. Син-то хоч мій?

Я дала йому ляпаса. Мені було його так шкода – самотнього, нікому не потрібного, навіть власній матері, центром життя якої він завжди був. Він пішов, залишитися в дружніх відносини у нас не вийшло, на жаль.

Якщо поміркувати, він сам винен: спочатку він викинув нас з сином зі свого життя, а зараз викинули його самого – все закономірно. Я вдячна матері колишнього чоловіка – якби не вона, я ніколи не дізналася б, що таке жіноче щастя поруч з нормальним чоловіком. Сподіваюся, свекруха буде щаслива в шлюбі. Шкода тільки, що в силу віку чоловіка, у неї немає своєї свекрухи.

Фото ілюстративне з вільних джерел