У той яскравий, літній день Олександр, як завжди, поспішав на роботу.
По дорозі вирішив узяти з собою ароматну каву у своєму улюбленому кафе.
Раптом відчув, що хтось схопив його за руку.
” Олеже., Олеже” – хтось гукнув чоловіка.
Олександр обернувся, оглянув чоловіка, але був упевнений – ніколи його раніше не бачив.
” Напевно, мене з кимось сплутали” – подумав чоловік.
Втім, вирішив роздивитися його уважніше. Втомлений, у поношеному одязі, з заплаканими очима.
Олександр взяв свою каву і попрямував далі. Чоловік, з яким він перетнувся, йшов слідом.
” Вибачте, ми знайомі?” – спитав Олександр, повернувшись до нього.
” Олександре, це ж я, твій давній друг, Максим.
У той момент чоловік просто онімів. – Максиме? Не може бути.
Він кивнув і сказав, що доля добряче пожартувала над ним.
” Нашу Маряну пам’ятаєш? Ну, Брайляк? Так от, вона моя дружина” – сказав Максим.
Колись за нею упадали майже всі хлопці з нашого факультету.
Харизматична брюнетка з карими очима.
Ще тоді вона мешкала у власній двокімнатній квартирі в центрі міста.
Її батьки понад 15 років працювали в Італії, а виховувала її бабуся.
Олександр одразу пригадав їхні з Мар’яною стосунки, що тривали майже рік, поки Максим не почав активно боротися за її увагу.
” Знаєш, Олександре коли йдеться про стосунки, дружбі там не місце. Ти не гідний бути з нею. А от я ідеально підходжу Мар’яні”.
Ці слова запам’яталися чоловікові надовго і залишили глибокий слід, але тоді він нічого не міг зробити.
Максим у студентські роки був струнким, із коротким волоссям і витонченими рисами обличчя.
Він завжди був упевненим у собі й не знав перешкод. Так само було і з Мар’яною. Ще тоді він поставив собі за мету відбити її в мене.
Після закінчення університету вони все-таки одружилися. Із цікавості Олександр якось натрапив на його сторінку в соціальних мережах, і світлини свідчили про їхні справжні почуття.
Але згодом він перестав публікувати будь-які фото. Чоловік подумав, що сталося щось погане. І не помилився.
Максим розповів, що спочатку Мар’яна мала успішний бізнес, але потім у неї почалися фінансові труднощі.
Оскільки батьки вже давно повернулися в Україну, чекати допомоги було ні від кого.
Відтоді вона все частіше приходила додому під впливом оковитої, не звертала уваги на доньку, почала кричати на чоловіка.
” Якби не донька, мене б уже давно поруч із нею не було. Але доводилося терпіти” – сказав Максим.
” А ти як, Олександр? – поцікавився Максим.
” Я? Краще не буває. Поруч зі мною жінка, яка підтримує будь-яке моє рішення, а ще двоє дітей. І так, я безперечно щаслива людина,” – Олександр обернувся і попрямував на роботу.
У мене не було жодного бажання продовжувати цю розмову.
І все-таки як добре мати щасливу, повноцінну сім’ю, у якій люди поважають одне одного.
А ви вірите, що все в цьому житті повертається бумерангом?
Галина Червона
