Почну здалеку. 10 років тому я переїхала жити з села в обласний центр, в місто. Сама зняла житло, знайшла роботу. Багато чого відбувалося і багато різних робіт і знайомств. Закохалася в місто. Воно стало рідним. До батьків у село їздила побути в тиші. Все було здорово, я помилялася, набиралася досвіду, але особисте життя ніяк не складалося.
І ось зустріла чоловіка своєї мрії. Він старший за мене всього на 2 роки. Теж приїжджий. У місті у нього нікого. Зустрілися дві самотності. Через 3 місяці вирішили разом жити і народити дитину. Все добре було. Знімали квартиру, переїжджали, купували меблі, техніку, планували купівлю свого житла.
Так через рік після наpoдження першої дитини задумалися над другою. І ось друга дитина. А ми також знімаємо квартиру. Чоловік також ходить на роботу, я навчилася заробляти непогані гроші (для мами в декреті з двома дітьми дуже непогані). Але щось накопичити хоча б на початковий внесок так і не вдалося. Діти стояли в черзі на садочок в районі, де мріяли купити житло.
Читайте також: Покинула навчання аби чоловік став на ноги, а він на них до іншої й пішов
Від батьків як такої допомоги немає. І фінансово немає можливості допомогти з житлом. Мої переконані, що чоловік зобов’язаний купити. А його, що раз він виїхав з рідного дому, то і крутись сам. До слова у нього тільки батько і живе він один в трійці в іншій країні. Переїжджати до тата чоловік навідріз відмовляється.
І ось настав такий момент, коли з роботою в чоловіка почались проблеми. Прийняли рішення перевезти нас до моїх батьків. Чоловік відразу, влаштувався на роботу в селі. Так ми прожили вже рік. І ось назріло питання, як далі жити.
І що ви думаєте, він зібрався купити будинок в селі. Виявилося, це його мрія. Дружина повинна сидіти вдома з дітьми, займатися будинком, городом і господарством (він хоче живність ще завести). І ніякі вмовляння на повернення в місто на нього не діють.
Грошей нам також не вистачає, як і в місті. Але діти вже пішли в садок, а я вдома. Роботи тут немає. Скільки я сліз пролила пояснюючи, що не заради цього всього я їхала з села. Я до 20 років стояла в городі, доглядала за живністю в батьківському домі.
Пишу ось і знову сльози на очах. Радує лише одне, що на місцеву зарплату він дуже нескоро накопичить грошей на будинок. А я всього лише хочу жити в комфорті, ходити на роботу, спілкуватися з різними людьми. У вихідні сім’єю кудись ходити.
Чоловік на мої прохання реагує негативно, може голос підвищити, що я не нагулялася, що діти мені не потрібні, що я думаю тільки про себе. Але ж мені хочеться їм дати те, чого у мене не було, чого мені не дали батьки. Так я в цирку жодного разу в житті не була, ніколи не їздила на екскурсії в інші міста, тому що грошей на це не було в сім’ї. Як довести, що з народженням дітей життя не закінчується і у мене є якісь бажання і прагнення?
