fbpx

Всі чекають Різдво. Це сімейне свято. А я у свої 47 чекаю Різдво, щоб переїхати до Арсена і почати нове життя

Мене звати, Люба. У своєму житті я дуже заплуталась. Незнаю, що робити?

Я з Василем жили у шлюбі 11 років. Грошей не вистачало, то ж я наважилась поїхати закордон, у Португалію.

В той час сину було 10 років.

Василь не вмів заробляти грошей, був трохи ледачий, любив багато у телевізор дивитися. Поїсти, поспати, попрацювати на мінімальну зарплату, якої не вистачало, так і проходили у нього дні.

Прийде Василь з роботи, одразу телевізор увімкне, і сидить у передачах, дивиться.

От, я таки наважилась. Знайшла фірму, яка допомагає виїхати, і говорю дома:

“Хочу я, Василю у Португалію виїхати. Може хоч за три місяці  грошенят зароблю. І повернуся. Ремонти, ванну зробимо у хаті”.

А Василю то є байдуже:

“Та й їдь собі, масти собі голову та плечі, лиш мене не чіпай”.

Так, я і зробила, оформила усі документи. За сином обіцяла ще дивитися рідна сестра моя. Вона через одну хату живе. То ж я не переживала сильно.

Незважаючи на швидкість руху автобуса, я дивилася крізь вікно та плакала. Бо вперше поїхала закордон.

Зиркнула на людей і дальше у вікно. Їхала з молитвою у думках. З Богородицею Дівою…

У Португалії мене поселили, як і обіцяли, у гуртожитку. Роботу була вже наступного дня, ми сортували одяг, сумки, які повертали люди, що їм не підійшли.

Було багато українців, були спокійні люди, молоді та старші, були досить неврівноважені чоловіки, які ображали словами. Я так втомлювалась перші тижні, що схудла на 5 кг.

На роботі з Івано-Франківщини працював чоловік, керуючий нашим відділом. Його хода була рішуча. Погляд впевнений.

Раптом він зупинився біля мене. Розмовляв до мене дуже люб’язно. Спілкування наше переросло у дуже цікаве та наповнене. Щодня тепло та щастя я відчувала з Арсеном.

Запросив на побачення мене, Арсен. А я таки пішла. На побаченні каже:

“Знаєш, Люба, ну його, твого чоловіка, подавай документи на розлучення и переїжджай з сином до мене у Франківськ, моя колишня з дитиною виїхала у Канаду. Я живу сам.”

Я погодилась. Я стала щасливою у 47 своїх років.

Всі чекають Різдво. Це сімейне свято. А я чекаю Різдво, щоб переїхати до Арсена і почати нове життя.

Автор: Олеся Вечірня. Передрук заборонений.

You cannot copy content of this page