– В кредит купи, цю-то навіщо продавати? А мені дитину в садок возити потрібно! – кричала Віка, моя сестра.
– Чоловік продає, не я. А в кредит брати нерозумно, якщо у нас гроші будуть після продажу старої машини, – пояснювала я сестрі.
У чоловіка – велика машина з непомірним апетитом. Нещодавно ми переїхали в новобудову за межами міста, і гроші на бензин у нас стали відлітати з катастрофічною швидкістю. Ми вирішили продати джип чоловіка і купити малолітражку. Грошей навіть на доплату не потрібно було шукати – вирішили взяти дворічного японця.
– Ви ж багаті, за рік-два кредит виплатите. А я, кожен раз сідаючи в машину, буду молитися за ваш добробут, – не відставала сестра. – Мама квартиру свою продає, мені купить неподалік від вас, як накажеш мені в місто їздити? На автобусі? Вітюша, йди сюди! Скажи тітці: «Віддай нам машину! Я втомився пішки ходити!»
Племінник слухняно все повторив за матір’ю.
– Вітя, іди, пограй. Нам з твоєю мамою треба поговорити. – відправила я дитину з кухні.
– Значить не віддаси? – сестра злобно примружила очі. – Ні так ні! Вітя, скажи тьоті, що вона скнара! І збирайся, ми йдемо!
Закривши двері за сестрою і племінником, я вийшла на балкон. Вчасно – чоловік під’їхав і розлючена сестра пішла до нього. Вона розмахувала руками, намагалася обняти мого чоловіка, він її відштовхнув і пішов в бік під’їзду. Сестра дістала з сумки ключі і почала бити по водійських дверцятах, залишаючи вм’ятини. Чоловік розвернувся, взяв мою сестру за руку і поволік в під’їзд. Вітя побрів слідом за ними.
Впихнув її в квартиру, чоловік дістав телефон і викликав поліцію. Сестра злякано притиснула руки до серця:
– Ти не можеш мене під суд віддати, ми ж родичі! І взагалі, у всьому дружина твоя винна! Що машину купити собі не можете? Самі з порцеляни ікру жрете, а мені машину пошкодували!
Я вирішила втрутитися:
– Рідний, може не треба так кардинально? Давай без поліції, Віка нам сама добровільно все відшкодує.
– Знаєш, чим вона розсердила мене? Почала розповідати, як я рогами за дроти чіплятися повинен. Гарна у тебе сестра, нічого не скажеш! – насупився чоловік. – Я втомився терпіти її витівки! Цього разу вона відповість за свої дії. Нехай подякує, що ціла залишилася.
– Я такого не казала! – зойкнула сестра.
– Тьотю, а ти правда лань гуляща? – з дитячою безпосередністю запитав Вітюша. – Мама сказала так дядькові.
Я взяла племінника за руку і повела в кімнату, набираючи маму.
– Мам, привіт. Вітю можна до тебе привезти? Віка зараз в поліцію поїде, машину нам пом’яла. А скільки можна? Знаєш, скільки ремонт буде коштувати? Так? Чудово! Я зараз чоловікові скажу!
Включивши племіннику мультики, я повернулася до чоловіка:
– Мама сказала, що віддасть нам гроші. Вона квартиру продасть днями, собі і Вікі по квартирі купить. Вікі хотіла на ремонт гроші дати, але віддасть їх нам, за шкоду сьогоднішній. Так і сказала, що жити Віка буде в голих стінах, авось порозумнішає.
– Чудово! – зрадів чоловік. Я теж нікуди не хочу їздити. Ці суди – невдячна справа.
Чоловік подзвонив в поліцію і скасував виклик. Сестру подібний вихід з ситуації не надихнув:
– Хитренькі які! А жити я як буду? Не буде вам грошей! Ідіть, судіться! Чи багато візьмете з матері-одиначки? А на ремонт гроші я вам не віддам! Рилом не вийшли!
Гроші мама нам віддала, як і обіцяла.
Сестра на нас образилася, тепер дзвонить і вимагає, щоб ми з чоловіком зробили їй ремонт. То плаче, що не хотіла машину псувати, то каже, що так нам, буржуям, і треба. Дякую мамі: вона купила Вікі квартиру не в нашому житловому комплексі, як хотіла. А то я б від такого сусідства з глузду з’їхала.
