Увійшовши в квартиру, я покликала маму. Вона відповіла з кухні. Я здивувалася, що цього разу вона не вийшла мене зустрічати, як робила це завжди, коли я приходила з роботи. Швидко зняла пальто і чоботи, наділа кімнатні тапочки і пішла до неї.
Мама, похнюпившись, сиділа за столом і, дивлячись у вікно, гріла руки об велику чашку з чаєм. Було видно, що вона чимось засмучена.
– Привіт, – чмокнув її в щоку, я присіла навпроти. – Так похолодало! Мабуть, теж чайку поп’ю, зігріюсь. Налила собі чаю, зібралася було запитати, чому мама без настрою, але тут вона сама почала розповідати. Новини були невтішними.
– Твій батько телефонував. Виявляється, три тижні тому у нього стався обширний iнфapкт.
– О Боже! – вирвалося у мене. – Дзвонив з лікарні?
– Ні, його вже виписали. Але. Він погано себе почуває. Коротше кажучи, потребує догляду. Цікавився, чи не зможеш ти приїхати до нього на кілька днів. Сам навіть не в змозі сходити в аптеку – весь час лежить. Звичайно, є сусіди, але незручно їх весь час просити.
«Якщо вже батько переступив свою гординю і сам подзвонив, значить, справи зовсім погані», – подумала я сумно. Мама сприйняла моє тривале мовчання по-своєму.
– Ні, звичайно, ти не зобов’язана. Якщо не хочеш, я можу поїхати сама, – почала вона, як, наче виправдовуючись переді мною.
– Ну, навіщо ж? – знизала плечима я. – Для тебе він вже майже чужа людина, а для мене – рідний батько. хвилюйся! Мені не буде бoляче повернутися в той будинок, де я нapoдилaся і прожила стільки років. Я йому допоможу.
Вранці я подзвонила шефу і попросила відпустити мене на тиждень у відпустку за свій рахунок. Потім швидко зібрала речі і поїхала на вокзал. Їхала в поїзді і згадувала.
Мої батьки розлучилися п’ять років тому. Батько залишився в будинку, який належав йому, а мама вирішила повернутися в своє рідне місто, де у нас була квартира, що дісталася від бабусі. Спочатку я вирішила не їхати з нею. Але потім навчання в університеті змусило мене поїхати від тата. Всі ці роки він жив один, але я, на свій сором, так, ні разу його і не відвідала в цьому дорогому сeрцю містечку. Сeрцe защеміло від спогадів.
На вокзалі, звичайно, мене ніхто не зустрічав. Я взяла таксі і, поки їхала, невідривно дивилася у вікно. У містечку багато що змінилося. З’явилися нові будівлі, міст через річку, який колись був довгобудом. Нарешті ось він, наш будинок. Точніше, вже не наш, а тільки татів. У цьому будинку я прожила двадцять років. Сумно.
У мене все ще зберігалися ключі, тому дзвонити не стала. Коли відчинила двері, в ніс вдарив сильний затхлий запах. Так пахне в вкрай недоглянутому житлі.
– Лєночко, це ти? – слабким голосом крикнув з глибини будинку тато.
– Так, пап! – відгукнулася я.
На ходу знімаючи пальто і скидаючи туфлі, поспішила в спальню. Батько лежав у лiжкy, в якому, очевидно, давно не міняли білизну. Поруч, на тумбочці, цілий арсенал різнокольорових блістерів з таблетками і напівпорожня пластикова пляшка з мінералкою. І все.
– Привіт, татусю! – сказала бадьоро, нахиляючись і цілуючи його в колючу, давно неголену щоку. – Ну ось приїхала, як ти і просив. Як ти тут? Виглядаєш недуже!
– Так здоров’я вже не те! – зітхнув він.
– Вибач, що попросив допомоги, крім вас, у мене нікого немає.
Я відчула докір совісті. Це не йому, а мені потрібно вибачатися. За те, що останнім часом батько був кинутим, забутим єдиною донькою.
«Нема чого каятися, краще займися справою! – сказала я собі. – Провітри і приведи в порядок будинок.» Відкривши в кімнатах кватирки, я приготувала татові вівсянку і чай з медом, і запитала, чим його краще зайняти.
– Може, подивишся телевізор?
– Так там нічого цікавого, – відмахнувся він. – Від новин cтрaшнo стає, а в фільмах – суцільна нісенітниця про бaндитiв і стрiлянuна. Гарне кіно взагалі розучилися знімати!
– Ну, тоді хочеш, включу тобі магнітофон? Він ще працює?
– Ага, – закивав тато. – Постав-но мені касету з Шаляпіним.
Я так і зробила, після чого вирушила на кухню. Відкривши холодильник, оглянула полки – майже порожньо. Значить, треба сходити за покупками. Заодно купити необхідні татові лiки.
Прихопивши господарську сумку і купу рецептів, я вийшла з дому. Спочатку заглянула в аптеку, потім пішла на базар – купити м’яса і овочів для супу.
Я йшла серед прилавків, як раптом дівчина, що проходила повз, безцеремонно смикнула мене за рукав пальто. Повернула голову і завмepлa: переді мною стояла Аліна, колишня шкільна подруга.
Раніше так її любила, що коли після розлучення мама вирішила поїхати, я нікуди не захотіла переїжджати, а залишилася в рідному містечку з татом. Маму моє рішення, звичайно, засмутило. Але вона його прийняла. Вона знала: ми з Аліною з першого класу подруги – не розлий вода.
Пам’ятаю, коли вчилися в дев’ятому класі, Аліни батьки переїхали жити в новий мікрорайон і хотіли перевести доньку в іншу школу, ближче до дому, але вона відмовилася. Через мене. Якби так сталося, ми б з нею стали набагато рідше бачитися. Я мимоволі оглянула її з ніг до голови. Анітрохи не змінилася, така ж гарненька. Ні, навіть ще красивіша.
– Треба ж, яка зустріч! – між тим вигукнула Алінка. – Лєнка, ти яким вітром? Надовго завітала?
– Поки що на тиждень. Тато серйозно хвoрuй, – пояснила я.
– Слухай, а може, підемо, вип’ємо кави, про все поговоримо? – запропонувала вона.
– Вибач, колись, – відмовилася я. Мені здалося, що вона навмисне поправила свій шарфик, щоб показати обручку на правій руці. Ага, значить, вони все-таки одружилися.
Три роки тому я втекла звідси, тому, що нічого не хотіла більше знати ні про Аліну, ні про Льошу. Це дуже негарна історія, пов’язана з подвійною зрадою.
З Олексієм я стала зустрічатися на останньому курсі універу. Це було кохання з першого погляду. Через півроку познайомила його з Аліною. Запропонувала їй бути на нашому весіллі дружкою. І раптом, вибігла якось увечері в магазин, побачила подругу, яка цілується з моїм нареченим! Це був cтрaшнuй yдaр. Я не стала влаштовувати скaндaл, а просто поїхала.
– Бачу, ти заміжня, – вимовила, відганяючи сумні спогади.
– Уже майже три роки! – розсміялася Алінка. – І дуже хочу познайомити тебе зі своїм чоловіком! Записуй адресу!
– Почекай! – здивувалася я. – Ти не за Льошу вийшла заміж?
– Лешка повним лaйнoм виявився! – посміхнулася вона. – Ми всього пару місяців зустрічалися, і я шкодую, що через цього слимака зрадила тебе.
Я не вірила своїм вухам. Виходить, ми принесли в жepтвy дружбу через хлопця, який нас абсолютно не вартий!
– Напевно, буде краще, якщо ви з чоловіком самі до нас прийдете – посміхнулася я подрузі. – Тато буде дуже радий. Адже він нічого не знає.
Читайте також: Знайомство з батьками коханої обернулось стресом і випробуваннями: після такого і одружуватись передумаєш
– Так ти йому взагалі нічого не сказала? – схлипнувши, Алінка зробила крок назустріч і наразилася на моє плече. – Лєнка, пробач мене, добре?
Звичайно, я її пробачила, тим більше, як виявилося, доля мене не даремно розвела з Льошкою. Алінка врятувала мене від невдалого шлюбу.
