Нарешті я зустрів дівчину своєї мрії – розумну, веселу, красиву! Анюта підкорила мене з першого погляду, до того ж незабаром з’ясувалося, що людина вона серйозний і надійна. Загалом, я зрозумів, що хочу завжди бути з нею поруч, і зробив пропозицію. Аня відповіла згодою, але попросила трохи почекати із заявою в РАЦС, оскільки спочатку повинна познайомити мене зі своїми батьками.
З моєю мамою на той час вони вже подружилися, та була просто в захваті від майбутньої невістки – сказала, що мені дуже пощастило з цією дівчиною, мовляв, зараз такі – велика рідкість. А ось візит додому до Анюти ми весь час чомусь відкладали. У мене навіть закралися підозри, що вона чомусь боїться цієї зустрічі. Тому я, врешті-решт, припер її до стінки і зажадав пояснень.
– Батьки у мене дуже суворі, особливо тато, – стурбовано сказала мені Аня, – він постійно твердить, що віддасть мене тільки в надійні руки. Мовляв, нинішні молоді люди сидять в своїх телефонах або в інтернеті, не піднімаючи голови, а самі зробити толком нічого не можуть, загальному, ні на що не годяться.
– Ну, в чомусь він, звичайно, має рацію, – простягнув я, – хоча себе до числа непотрібних суб’єктів зарахувати ніяк не можу.
– Так у тобі-то я не маю жодного сумніву – ти і добрий, і голова в тебе світла, ось тільки мій тато цінує, перш за все, таких чоловіків, які вміють працювати руками. Тому майбутнього зятя обов’язково почне перевіряти саме в цьому сенсі.
– Це банально, Аня, адже є спеціальні люди, кому можна заплатити, і все буде зроблено вмить.
– З моїм батьком така позиція, Олег, вже вибач, ніяк не пройде! Йому хочеться, щоб дочкі попався майстровитий чоловік, як і він сам.
– Виходить, навіть любов і відданість не береться до уваги, якщо мужик не вміє полагодити кран або щось прокляття? Ти ж знаєш: я зовсім не по цій частині. Але прекрасно розумієш: сім’ю забезпечити завжди зможу, роботи не боюся, і перспективи у мене хороші.
– Так все я знаю, але мій тато такий упертий! Вбив собі в голову, що справжній мужик повинен вміти все, і переконати його неможливо. Батько в Сибіру виріс і завжди з гордістю розповідає, що вже підлітком міг прожити в тайзі тиждень, сам добуваючи собі їжу. Тому у нього пунктик: на людину можна покластися лише в тому випадку, якщо він і сам не пропаде при будь-яких обставинах, й іншим пропасти не дасть.
– Так що ж нам робити? Виходить, я не витримаю іспиту, твій тато відразу все зрозуміє і не дасть нам свого благословення?
– Не хвилюйся, Олег, я дещо придумала, ми все ж спробуємо його провести. Є серед твоїх знайомих хлопці, які вміють готувати щось незвичайне з м’яса? Папа любить шашлик, і, думаю, ми зможемо його здивувати. Він давно просить привести тебе для знайомства до нас на дачу, мабуть, там, на природі, і збирається влаштувати тобі серйозну перевірку.
А я йому скажу, що ти збираєшся приготувати на багатті особливу страву, яка, правда, потребує багато часу, та й відволікатися не можна, інакше нічого не вийде. У підсумку всі смачно поїдять, і ми спокійно поїдемо, а інші «чоловічі» по господарству іспити батькові буде влаштовувати просто ніколи. Адже ідея відмінна?
– Мабуть, – задумливо сказав я, – до того ж один з моїх приятелів, Іван, кілька років жив у Середній Азії і прекрасно вміє готувати. Але доведеться нам узяти його з собою, одному мені точно не впоратися – Ванька завжди твердить, що приготування м’яса – справа тонка.
– Ну, так і візьмемо! Звідки ж татові знати, хто саме буде керувати процесом!
Загалом, ми з Анею на тому і порішили. І в найближчі вихідні зібралися на дачу, причому Ваня із задоволенням погодився нам допомогти.
До речі, після розмови з батьком Аня оголосила нам, що саме м’ясо батько бере на себе: вже домовився в сусідньому селі, що для нього залишать свіжого. Ну а Іван запевнив нас, що приготує таку страву в казані – все просто пальчики оближуть. Але назву я не запам’ятав – якась мудра виявилася. Перед зустріччю з майбутніми родичами я сильно переживав, а раптом мене все ж розсекретять? І потенційний тесть скаже моїй обраниці, що такий зять їм не підходить?
Але спочатку все складалося непогано: взяли нас радо. Анін батько весь час балагурив і уважно до мене придивлявся, а її мама намагалася зробити все, щоб ми з Ванею відчували себе невимушено. Після рясного сніданку ми прогулялися до річки, а потім допомогли господареві скласти наколоті дрова в сарай і стали готуватися до вечірньої трапези.
Аня відразу попередила тата, щоб не заважав нам біля багаття, оскільки заявлена страва не терпить суєти. І той, видавши нам, оковалок свіжого м’яса, пішов у своїх справах.
Іван взявся за справу швидко, а я допомагав йому різати овочі та спостерігав, як він шарами укладає провізію в казан і присипає спеціями з різних баночок, які свого часу привіз із Середньої Азії. Мені майже вдалося впоратися з хвилюванням, Анюта, судячи з усього, теж була задоволена, що все йде добре. А через якийсь час з дому вийшла її мама і запросила покуштувати пирогів з капустою, які вже приспіли.
– А як же м’ясо? – занепокоївся я. – Ми ж не можемо залишити його без нагляду.
– Ну, ви ж недовго: вип’єте по чашці чаю з пиріжками і повернетеся до багаття. Пироги треба їсти з пилу – з жару, так що ласкаво прошу до столу!
– Мабуть, хвилин на двадцять цілком можемо відійти, – погодився Ваня, і ми попрямували в будинок.
Це вже потім Аня розповіла мені по секрету, що її батько дав матері хитре завдання відволікти нас, але в той момент ми нічого не запідозрили. Мама Анюти активно залучала нас розмовами, раз у раз, підкладаючи в тарілку чергову порцію пиріжків. І нам доводилося відповідати на її нескінченні питання, а час між тим йшов. Ну, ладно я – повний профан в кулінарії, але ось чому Ванька вчасно не занепокоївся, незрозуміло. Мабуть, просто скучив за домашніми пирогами. Мені навіть довелося непомітно штовхнути його в бік.
Ми нарешті вибралися з-за столу і поспішили до казану. Мій ніс тут же відчув щось недобре. Іван відкрив кришку – звідти йому в обличчя з шипінням вирвався смердючий дим. Ваня, охнувши, відскочив, а я заглянув усередину і не зміг стримати стогону: на дні казана постала чорна субстанція. М’ясо безнадійно згоріло! І тут, звідки не візьмись, з’явився Анін батько.
– Що, голубчики, прогавили? – єхидно запитав він. – Ну і як після цього вам можна довірити щось цінніше? Адже більше двох кілограмів свіжини зіпсували!
Не знаю, як мені вистачило хоробрості, напевно, просто сильно злякався, що Аню тепер не віддадуть, але я рішуче вимовив:
– Не турбуйтеся, Петро Іванович, з ким не буває! Такі вже смачні пироги виявилися у вашої дружини, ось і недогледіли. Але даю вам слово: через півгодини ми добудемо нове м’ясо, і їжа на вечерю буде готова, як і обіцяли!
– Та де ж ви його здобудете? – махнув рукою він. – Я останнє взяв у господарів, що худобу вчора забивали, а більше вам ніхто не продасть.
– Це вже наша справа, де взяти, – твердо відповів я і повів Івана до машини.
– Я з тобою! – крикнула Анюта, але батько строго сказав:
– Самі наробили ділов, нехай самі і виходять з положення. Справжній мужик ніколи не пасує перед труднощами!
І ми з Ванькой почали їздити по окрузі. Нaйжaxливіше, всі магазини виявилися закриті. Але жаліслива бабуся в одному з сіл вказала нам будинок місцевої продавщиці, і ми буквально благали ту продати нам м’яса, пообіцявши взяти у неї ще дорогий коньяк і цукерки.
– Ну, залишилася у мене свиняча нога кілограмів на п’ять, підійде? – невпевнено запитала вона. – Тільки, хлопці, дуже давно в морозилці лежить, з наших-то її ніхто не бере!
– Обов’язково підійде! – скрикнув я. – Велике вам дякую!
Ну а куди нам було діватися? Без м’яса повернутися до Аніних батьків я не міг, це вже було справою честі.
Свиняча нога виявилася настільки переморожена, що ми з Ванькой зажурилися.
– А не можна її якось швидко розморозити? – безнадійно запитав я у продавщиці.
– Ну, мікрохвильовка у мене є, діти на ювілей подарували, але такий шматок туди не влізе.
– Мила, а пила у вас знайдеться? – раптом осінило мене.
Коротше, ми Ванькой розпиляли цю ногу на частини, всі шматки розморозили під наглядом доброї продавщиці і рвонули назад на дачу.
Петро Іванович зустрів нас усмішкою і відразу ж розгорнув пакет.
– Так, в мікрохвильовці розморожували, – констатував він. – Думали, що не здогадаюся? Чи не зможу відрізнити свіже м’ясо від размороженного? Он як краї підварили! Так це, схоже, свиняча нога! Хто ж її такими шматками продає? І де ви таке дістати примудрилися?
Похнюпившись, я зізнався йому в усьому, що ж поробиш.
– Ну, що ж, за правду спасибі, але готувати це ми з вами не будемо, – хитро примружився він, – у мене припасений ще один шматок свіжого м’яса, я його вже і замаринував. Так що без шашлику не залишимося!
Читайте також: “Мені не потрібні робітничо-селянські онуки від тупої дівиці, а сина тягне тільки на приїжджу ліміту”
– Так навіщо ж ви нас по селах ганяли? – не зміг стримати обурення я.
– А ти, зятю, не кип’ятися, – добродушно відгукнувся він, – повинен же я був зрозуміти, що за людину дочка в будинок збирається привести. А тепер бачу: рішучості і кмітливості тобі не позичати, так що даю вам з Анютка добро!
Загалом, мировим мужиком виявився мій тесть, а коли ми з Анею одружилися, він з часом навчив мене всьому, що вміє сам.
