Вимкнувши будильник, Маша попрямувала у ванну, але випадково почула дивну розмову чоловіка
Маша прокинулася раніше, ніж зазвичай. Крізь напівприкриті жалюзі в спальню пробивалося слабке світло, малюючи на стінах м’які тіні. Вона повільно потягнулася. Почула, як на тумбочці тихо задвигтів будильник. Вимкнувши його, Маша попрямувала у ванну. Проходячи повз двері кабінету чоловіка, вона раптом зупинилася. Крізь нещільно причинені двері долинав голос чоловіка. Він говорив тихо, майже пошепки.
— Так, я все приготував… Так, гроші будуть на місці, — почула вона. Серце закалатало швидше. Маша не любила підслуховувати, але щось у цій розмові змусило її завмерти на місці.
— Все гаразд, — продовжував Валерій. Голос у нього був напружений. — Сьогодні ввечері передам документи, не хвилюйся.
Маша відчула, як холод пробіг по спині. Про які документи він говорить? Чому він так таємниче розмовляє? Вона трохи прочинила двері й побачила, як Валерій стоїть біля вікна, тримаючи телефон у руці. Погляд у нього був зосереджений. Наче щось його непокоїть.
— Добре, до зустрічі, — сказав Валерій нарешті й закінчив розмову. Маша швидко повернулася в спальню. Лягла назад у ліжко й накрилася ковдрою з головою. Треба якось заспокоїтись.
Валерій зайшов у спальню за кілька хвилин. Маша вдала, що щойно прокинулась. Чоловік підійшов до ліжка, усміхнувся.
— Доброго ранку, Машо, — сказав він, присідаючи на край ліжка й м’яко торкаючись плеча дружини.
— Доброго ранку, — відповіла Маша, намагаючись приховати напругу в голосі. — Як спалося?
— Нормально. Сьогодні в мене важкий день буде. Важлива зустріч. Ти як? Маєш плани?
— Думаю, нічого особливого, — Маша сіла на ліжку, намагаючись не видати себе. — Все гаразд? Ти якийсь не такий.
Валерій просто знизав плечима.
— Та нормально, просто на роботі завал.
Маша цим словам чоловіка не повірила. Вона була впевнена, що він щось від неї приховував. Але вона не стала ставити зайвих запитань. Хоча було тривожно.
День тягнувся повільно. Маша намагалася відволіктися. Прибрала, приготувала обід, сходила по магазинах. Але думки про дивну ранкову розмову не полишали. Що за документи він має передати? Чому так нервував? Уява малювала найпохмуріші картини. Маша намагалася бути спокійною, але все більше й більше підозрювала чоловіка.
Увечері Валерій повернувся пізно. Виглядав стомленим, але задоволеним. Жінка накрила вечерю й спробувала завести розмову, щоб дізнатися, що відбувається.
— Як зустріч? — спитала вона.
— Добре, — відповів Валерій коротко.
— Щось важливе? — Маша намагалася, щоб її голос звучав природно.
— Ну так, угода велика, — чоловік продовжував їсти, не піднімаючи очей. — Нічого особливого.
Маша кивнула, але всередині все стиснулося. Валерій явно щось приховував.
Наступні кілька днів Валерій часто затримувався на роботі. Маша відчувала, як їхнє життя поступово змінюється. Вона більше не могла ігнорувати підозри.
Коли чоловік знову затримався, Маша наважилась. Сьогодні Валерій забув телефон удома, і він так спокусливо лежав на тумбочці… Маша ще деякий час посиділа, роздумуючи над моральністю свого майбутнього вчинку. Негарно ж усе-таки по речах чоловіка лазити. Ага. А брехати їй гарно? Приховувати щось за спиною? Від власної дружини!
Маша рішуче підійшла до тумбочки. Взяла телефон і вирішила подивитися повідомлення й дзвінки. Руки тремтіли. Вона знала, що це неправильно. Але підозри взяли гору.
Відразу впала їй у вічі переписка з невідомим номером. Жіноче ім’я. Дивні повідомлення про зустрічі, гроші, документи. Серце стиснулося. Маша повернула телефон на місце й сіла на диван, намагаючись осмислити прочитане.
«Він мені зраджує». Усі останні події складалися в єдину картину: його таємні розмови, зустрічі, гроші…
Маша сиділа, не в змозі ворухнутися. Світ навколо втратив барви, перетворившись на розмите сіре полотно. Сльози підступили до очей, але вона стримала їх. Зараз не час для істерик. Треба думати. Скільки років вони разом? 13 років. А тепер їй здавалося, що вони були брехнею.
Маша згадала, як вони познайомилися.
Випадкова зустріч у книжковому магазині, що переросла в бурхливий роман. Валерій гарно залицявся, обсипав компліментами. Здавався ідеальним чоловіком. Маша вже втомилася від коротких романів і порожніх обіцянок. І тоді вона поринула в ці стосунки з головою. Довірила йому своє кохання. Як він міг?
Маша перебирала в пам’яті останні місяці. Вона намагалася знайти хоч якийсь натяк, хоч найменший знак, який міг би попередити її про лихо, що насувається. Але ні, все було як зазвичай. Ніжні поцілунки щоранку, тихі сімейні вечори. Невже все це було брехнею?
Маша встала й підійшла до вікна. На місто повільно опускалися сутінки, зафарбовуючи небо в багряні тони. Що ж робити? Ця думка пульсувала в голові. Влаштувати сварку? Подати на розлучення? Але як жити далі? Вона ж його любила, вірила. А він так підло вчинив з нею!
Тієї миті в передпокої почувся звук дверей, що відчинялися. Маша інстинктивно витерла сльози й обернулася. До кімнати зайшов Валерій. У руках він тримав букет. Її улюблені лілії… І що це таке? Подачка?
— Привіт, кохана, — усміхнувся він, простягаючи їй квіти. — Вибач, що затримався.
Маша мовчки взяла квіти, намагаючись не дивитися чоловікові в очі.
— Ти плакала?, — запитав Валерій, вдивляючись в обличчя дружини. — Щось трапилося?
Маша глибоко зітхнула. Настав момент істини. Вона взяла в руки його телефон і відкрила ту саму переписку.
— Хто ця жінка? — прошепотіла вона. — Що ще за гроші?
Валерій подивився на дружину нерозуміюче, а потім нахмурився.
— Ти що, телефон мій брала?
— Яка різниця?! — Маша скипіла, голос її затремтів. — Це вже не важливо! Ти мені зраджуєш?
Валерій важко зітхнув і, кинувши квіти на ліжко, втомлено опустився в крісло.
— Машо, не починай, будь ласка, — він провів рукою по обличчю. — Це не те, про що ти подумала.
— А що мені думати, Валерію? — Маша відчувала, як усередині все кипить від образи. — Ти додому пізніше приходиш. А тут ще й ці переписки… Я все бачила, чула!
— Що ти чула? — Валерій різко підвівся з крісла. — Це ти зараз про що, Машо? Підслуховувала?
Він був сердитий. Маша ніколи не бачила його таким.
— Знаєш що… Я втомився. Втомився на роботі пахати, щоб у нас усе було. А ти замість того, щоб підтримати, влаштовуєш мені сцени ревнощів через якийсь лівий номер у телефоні.
Валерій провів рукою по волоссю, заспокоюючись. Глибоко зітхнув і присів на край ліжка.
— Машо, сядь, — він показав на місце поруч із собою.
Маша неохоче опустилася.
— Отже. Я знайшов нам дім.
Очі в Маші розширилися від подиву.
— Все, як ти хотіла: із садом, альтанкою, з качелями для дітей. Ти ж увесь час казала, що хочеш переїхати із душної квартири ближче до природи. Ну от я й вирішив зробити тобі сюрприз. До річниці весілля.
— Але до річниці ще пів року, — промовила Маша.
— Ну а чого зволікати, — усміхнувся чоловік. — Ну от я й знайшов рієлторку. Чудова жінка, до речі, дуже тямуща. Ми з нею вже кілька варіантів подивилися. Ну і… гроші потрібні були, от я й позичив у друга. Не хотів тебе хвилювати раніше часу.
Маша дивилася на чоловіка, не вірячи своїм вухам. Невже це правда? Невже всі підозри були марними? Вона тут малювала в голові картини зради, а виявилося… Сльози, які вона стримувала весь вечір, ринули з очей.
— Машо, ти чого? — Валерій обійняв дружину, притискаючи до себе. — Ну, тихше, тихше.
— Вибач, — прошепотіла вона, — я все не так зрозуміла.
— Ну що ти, — Валерій ніжно поцілував її в щічку.
Уже за кілька тижнів вони готувалися в’їжджати в нове житло. Щовечора вони з чоловіком обговорювали плани на майбутній дім. Як облаштувати сад, де поставити качелі, які квіти посадити вздовж доріжки. У підсумку в них була гарна біла тераса, охайний сад. На задньому подвір’ї стояли дерев’яні качелі. Жодної більше міської метушні, просто тихе сімейне щастя. І з Валерієм вони домовилися з сюрпризами бути обережнішими.
