У нас з братом дуже суворі батьки. Вдома до восьмої вечора, тільки схвалені батьками друзі, на відмінно навчання і зразкова поведінка – це список основних вимог від мами з татом, з яким нас ознайомили коли ми пішли до школи.
Кілька років тому батьки стали думати, кому з нас віддати бабусину квартиру. Брат швиденько одружився на схваленою мамою дівчиною з хорошої сім’ї. А я, в силу виховання, була дуже сором’язлива. Про таких, як я кажуть: «синя панчоха». При вигляді будь-якої особи протилежної статі, я втрачала дар мови.
Брат з дружиною почали підлещуватися до мами з татом. На що отримали тверду татову відповідь: – Почекай, може твоя сестра вдаліше вийде заміж.
Через деякий час за мною почав доглядати однокурсник брата. З потомственної професорської родини, корінний киянин, з великими перспективами – мої батьки відразу його схвалили. Я хотіла спочатку закінчити інститут, а потім вже думати про весілля, але доля розпорядилася по-своєму. А коли я була на сьомому місяці, наречений мене кинув. Брат запропонував йому в обмін за мою ганьбу свій новенький автомобіль S-класу.
Хлопчина, з бідної сім’ї, погодився. Брат придумав йому біографію, подарував пару своїх костюмів, щоб мій суджений вдало кидав пил в очі. Причинно-наслідкові зв’язки тата не цікавили: незаміжня дочка, яка чекає дитину – не прийнятно сім’ї. І неважливо, що я була обманута.
Мене вигнали з дому, давши досить скромну суму на перший час, а квартиру бабусі віддали братові і його дружині. На прощання брат сказав мені: – Без образ, сестричко. Кожен в житті повинен крутитися, як може. Навіть якщо доводиться йти по головах.
Я побажала йому і його випещеній дружині щастя, і почалося у мене нове життя. Батьківських грошей вистачило на рік вперед оплатити кімнату в комуналці. В інституті взяла академку. Я стала думати, що робити далі. Залишалося півтора місяця, на перших порах гроші залишилися, потрібно було терміново вирішувати, що робити далі.
Моє ідеальне знання англійської дозволили мені зайнятися перекладом технічної документації, що досить непогано оплачувалося. А найголовніше – я могла працювати, не виходячи з дому. Весь час, грубо кажучи з ноутбуком в зубах.
Дочка народилася здоровою, чарівною пухляшкою. Мій тато нічого не бажав чути про внучку, а мама іноді, тихцем від тата, приїжджала.
Час минав, але образа на брата не відпускала. Я подала на аліменти на свого колишнього нареченого, нехай теж напрягається, адже відповідальність за дитину лежить і на ньому теж. У ображену гідність «мені від тебе нічого не потрібно», я грати не стала: нам з дочкою потрібні гроші.
Від мами я дізналася, що брат став батьком. Батьком хлопчика з темно-оливковою шкірою, народженого через сорок тижнів після поїздки його батьків в Домінікану. Тато був в люті. Розборки в родині, гучне розлучення! Брату він цього не пробачив, відібрав бабусину квартиру і позбавив грошей на утримання. Мене запросили повернутися в сім’ю зі словами: – Твоя то хоч точно наша.
Я відмовилася. Дочка скоро піде в приватний садок, мене беруть туди педагогом з англійської. Коли я влаштовувалася туди на роботу, я сумнівалася, що мене візьмуть – досвіду викладання у мене немає. Усміхнена завідувачка сказала: – Головне – любов до дітей, Ви впораєтеся.
Брат почав нехтувати здоровим способом життя, його звільнили з роботи і вигнали з орендованої квартири. Зараз він гостює по своїх друзях, яких у нього залишилося не дуже багато, після позбавлення доступу до батькових грошей. Сподіваюся, він знайде в собі сили жити далі, а не опуститися на саме дно.
