Я купила собі красиві дорогі туфлі, про які давно мріяла. Прибрала їх в шафу для особливих випадках. Головне, я не збиралася розповідати Зіньці про покупку, тому-що знала, що вона знову почне клянчити їх, щоб приміряти. Не минуло й двох тижнів, як прибігла

Зіна, майстерно призвичаїлася клянчити речі у всіх: у своєї сестри, у мами, у мене.

– Мені нічого надіти, – і відразу личко робить таке кислиньке.

Спочатку я її жаліла і сама давала їй що-небудь з того, що не ношу, мені хотілося порадувати сестричку чоловіка. (Раніше вона мені дуже подобалася, здавалася такою миленькою). А потім вона вже сама почала просити, причому нахабно. Для мене стало вже неможливим купити собі шмоток – відразу мчала вона, Зіна.

– Покажи? Можна поміряти? Даси поносити?

Пам’ятаю, як я купила собі красиві дорогі туфлі, про які давно мріяла. Я їх прибрала в шафу, щоб взувати тільки в особливих випадках. Головне, я не збиралася розповідати Зіньці про покупку, тому-що знала, що вона знову почне клянчити їх, щоб приміряти. Але виявилося, що свекруха встигла випитати у мого чоловіка, що ми там собі купили, ось чоловік і почав перераховувати наші покупки. (Вічно вона все винюхує).

І уявляєте, з моменту покупки не минуло й тижня, як цей особливий випадок видався у Зіночки: вона прибігла клянчити у мене ці туфлі, щоб сходити в ресторан, куди її запросив наречений.

– Так ось надіти зовсім нічого, все не те … А мама сказала, ти нещодавно собі туфельки купила. Покажи? Дай?

І відмовити складно: «мама» ж відправила. Справа доходила вже до абсурду: я купила собі нову курточку. А для виходу «в люди» у мене було ще й пальто. Так Зіна тут-же прибігла клянчити у мене це пальто: «У тебе ж куртка нова з’явилася, а мені одягнути нічого, ти мені даси пальто поносити?»

І тоді я вперше сказала: «Ні». Не так вже це й складно виявилося – відмовити цій нахабній безсовісній дівчині. Потім я звикла говорити їй «ні», я говорила його навіть з насолодою і ось нарешті я спокійно зітхнула: тепер вона нічого не просить. Знає, що все-одно відмовлю.

Я не знаю, куди вона поділа речі, які вона у мене постійно брала. Хоча ні, здогадуюся: одного разу вона показувала мені якесь платтячко, хвалилася, що обміняла у подруг на одну зі своїх речей.

Зіна просить одяг не тільки для себе, але і для своїх дітей. Крім одягу вона виклянчувала у людей навіть коляски, пам’ятаю хтось дарував їй і ліжечко для її сина. Клянчить вона часом навіть меблі. Втирається в довіру до людей, дружить, потім починає скаржитися, що у неї в житті все так погано і грошей немає. Люди вірять їй, починають жаліти, дарують.

Коли Зіна виходила заміж за Арсенія (а Арсеній із забезпеченої сім’ї), Зіна мені похвалилася: – Нарешті-то я буду жити в достатку, зможу купувати собі дорогі шмотки сама, а то мені вже набридло ходити в чужому лахмітті.

Ось як. А навіщо-ж ти його випрошувала, якщо тепер всі ці речі ти зневажливо називаєш обносками? Після весілля Зіна дійсно якийсь час витрачала гроші чоловіка собі на шмотки-ганчірки, красувалася перед усіма, демонструючи з себе багатеньку. Але жити в достатку їй так і не довелося: вона якось швидко спускала всі гроші на вітер, а батьки її чоловіка, дивлячись на таку поведінку невістки, перестали допомагати їм, тому Зіна з чоловіком живуть зараз погано. Тому вона все також ходить і канючить що-небудь у друзів, рідні, знайомих.

Спосіб життя у неї такий, звичка. Ми не спілкуємося, але наскільки я знаю, тепер вона переключилася клянчити шмотки у своїх подруг і в сестри свого чоловіка, Наталії. Що мені не подобається: так це те, що сама Зіна – навпаки дуже жадібна. Вона ніколи нічого не дасть натомість, про таких як вона кажуть: взимку і снігу не випросиш.

Фото ілюстративне з вільних джерел