Вадим сам не знає чому, але щойно він переступив поріг палати, відразу відчув, що не сподобався своєму сусідові.
Він ще не встиг як слід роздивитися його, а вже взявся повчати та вказувати, хоча вони навіть не були знайомі.
Чоловік, я не з тих, хто дозволяє собою командувати, тому спроба чоловіка встановити свої правила швидко провалилася.
Він вирішив, що має право вказувати, яке з вільних ліжок Вадим має зайняти, на яку полицю в холодильнику класти свої продукти та інші подібні дрібниці.
Вадим одразу ж його зупинив, сказавши, що сам чудово знає, яке ліжко йому вибрати і як діяти далі.
Додав також, що він робитиму так, як зручно йому, і його вказівки його не цікавлять.
Чоловіка аж перекосило, обличчя почервоніло від злості – він зрозумів, що керувати Вадимом не вийде.
Того дня Вадим мав огляд у спеціаліста, а вже після обіду він повернувся до палати й почувався набагато краще.
Вадим сходив до їдальні на обід. Десь о пів на п’яту вирішив спуститися в буфет і купити собі фруктів. Дуже хотілося бананів, але їх не було, тож узяв кілька апельсинів і повернувся назад.
Один апельсин одразу помив, витер рушником і збирався з’їсти, але потім передумав – відрізав половину, а решту відклав на тарілку й поставив у холодильник. Вмостився зручніше на ліжку та почав насолоджуватися апельсином.
Інші пацієнти в палаті були зайняті своїми справами. Наймолодший їв шоколадні цукерки, а ще двоє чоловіків спокійно розмовляли за чашкою чаю та печивом.
І тут повертається «керівник палати» й роздратовано каже: «Обов’язково було їсти апельсин саме тут? Ідіть собі в інше місце й там їжте скільки хочете».
Спершу Вадим подумав, що це якийсь невдалий жарт, але його погляд видавав серйозність.
«Тобто чому я не можу з’їсти апельсин у палаті?» – спитав Вадим.
Відповідь чоловіка його вразила: «Мало того, що ти тут повітря своїм апельсином зіпсував, так ще й причмокуєш перед усіма. Виховані люди спершу пригощають інших, а вже потім їдять самі».
Вадим був приголомшений. «Ви це серйозно? – спитав він.
– Я купив фрукти для себе, і що, тепер маю роздавати їх усім? А чому ви, наприклад, не запропонували мені свого соку, який стоїть у вас на тумбочці? Це теж, між іншим, невиховано, якщо вже ми говоримо про правила.
– І взагалі, якщо вам так хочеться апельсинів – у буфеті їх продають, коштують недорого, тож можете собі купити. І не треба мені вказувати, де їсти – я сам вирішу, як мені зручніше.
Якщо вам щось не подобається – прогуляйтеся коридором, подихайте свіжим повітрям».
Після цього чоловік не сказав ані слова й навіть старався не дивитися в його бік. Взагалі, Вадим давно для себе вирішив: ніколи ні з ким не ділитися їжею, бо вже мав неприємний досвід.
Кілька років тому, коли Вадим знову потрапив до лікарні, дочка принесла йому ще теплих домашніх вареників.
Він тоді вирішив пригостити сусідів, але в результаті залишилося йому всього чотири вареники з тридцяти, які принесла донька.
Розібрали їх, як гарячі пиріжки на вокзалі. Відтоді Вадим більше не ділиться продуктами та й навіть цукерками нікого не пригощає.
Отака історія.
А ви як вважаєте потрібно ділитися їжею коли ви знаходитесь в колективі в спеціальній установі чи де інде?
Христина Гайова
