Ми одружені з чоловіком 7 років. Чоловік був розлучений, має дочку.
Коли ми одружились дочці чоловіка було 4 роки. Дитина вже тоді була дуже важка, і це не тільки моя думка. Мама яка завжди свої проблеми вирішує у психологів і весь негатив іде на дитину. Уже тоді дівчинці було дозволено все, не знала що можна, а що ні.
А після розлучення все погіршилось. Зараз дочці 12 років. Весь цей час я старалась бути для неї доброю і люблячою мачухою. Через те, що чоловік завжди відчував почуття провини, перед дитиною, яка в нічому не винна, що батьки розлучились.
Пару раз на тиждень брали її до себе, всі канікули, відпустки брали з сою, при тому що у нас ще є двоє спільних дітей. Намагалась навчити її чомусь доброму.
Читайте також: І ось чоловік заявляє, щоб пожити у батьків, мамі потрібна допомога по домі, та й тобі буде легше зможеш в вийти на роботу
Всі роки, гуляла, спілкувалась, годувала і ніколи не робила різниці між дітьми. Вона в свою чергу завжди раділа, веселилась зі мною, але ніколи не обійняла, ніколи не сказала дякую, не привітала з днем народження мене.
У відповідь вона за моєю спиною постійно скаржиться чоловіку, що все їй не так. А зі мною радіє, все їй подобається. Образливо навіть не за неї, це ж дитина, а на чоловіка який ні разу не заступився за мене.
При чому бачить скільки я часу, уваги за всі роки приділила його дочці.
Я завжди думала. що роблю правильно і дочекаюсь колись від неї якогось доброго слова, а зараз сумніваюсь.
Чи правильно роблю? Кому це потрібно?
Може, дійсно, правильно було б усі ці роки просто не лізти? У неї є мама та тато. До чого тут я?
Навіщо я взагалі займаюся її вихованням та доглядом за нею?
Я не знаю що мені робити? Терпіти її образи за спиною та її вічне скиглення, як ми з дітьми її дратуємо?
Або повністю від неї відсторонитись, жити своїм життям, своєю родиною, і при цьому не звинувачувати себе за це?
Адже я, зі свого боку, зробила все, що в моїх силах.
Порадьте щось?
Автор: Оксана
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
