Я мріяла, що мій син одружиться з дівчиною з гарної сім’ї. А коли він привів додому свою наречену, я була розчарована.
Я завжди йому казала, що йому потрібна розумна, вихована жінка, гарна господиня з вищою освітою. Коли він познайомив мене зі своєю обраницею Веронікою, я була розчарована.
Зовні вона ніби виглядала звичайною, проте щось у ній мені не сподобалось. Чи то невмілий макіяж, який робив із неї підлітка, чи то коротка спідниця у квітку, яку носили ще у минулому столітті, чи то її невеликий зріст. Я відразу не могла зрозуміти, що не так з цією дівчиною та що у ній знайшов мій син.
Вона була зовсім не такою, як я уявляла і ввечері я сказала сину все, що про неї думаю:
— Такого союзу не буде! Не жіноча якась, весь час говорить про свою роботу. Така, мабуть і борщу зварити не вміє. Хіба це гідна дружина моєму сину та матір для онуків? – заявила я категорично.
— Мамо, він сказав тихо та ніжно. – Вона гарна мати, бо має доньку.
— Має доньку? – обурилася я. – Коли це вона встигла? Ще у школі? А хто батько?
— Ти ставиш багато запитань. – сказав син втомлено та приліг на диван. – Дай мені спокій.
У мене було ще багато питань, на які я очікувала відповіді.
— Мамо, – продовжив він. – Я люблю цю дівчину, вона мила та розумна. Своїм темпераментом та енергетикою вона ніби заряджає мене та надихає робити якісь справи, на які я досі не наважувався. Ми разом стрибали з парашутом, їздили у гори і це вона у мене повірила та допомогла знайти роботу в банку на гарній посаді.
— А що до її доньки? Хто тато? – не вгамовувавалась я.
— Там така історія вийшла, не знаю як пояснити.
— Кажи як є, – з нетерпінням чекала я розмови.
— Її тато дуже забезпечена людина, у нього власний бізнес. Кілька років тому він підписав контракт з іноземцями, для яких сімейні цінності в пріоритеті. Він має на публіці з’являтися з дружиною та вдавати, що у нього все добре у сім’ї.
— А Вероніка тут до чого? – не втрималася я.
— Цей контракт готувався дуже ретельно та довго. Проте за цей час мами Вероніки не стало. Їй не можна було мати другу дитину, проте жінка була при надії та сказала це чоловіку, коли було пізно щось робити. Софія з’явилася на світ раніше, ніж потрібно, проте матір не вдалося врятувати. Її чоловік хотів відмовитися від дитини та підготував всі документи. Тільки Вероніка стала проти. Вона вмовила тата зробити, ніби то її дитина, різниця у 16 років хоч і мала, проте так може бути.
Син зробив довгу паузу та продовжив:
— У того чоловіка давно друга сім’я, проте всі так і вважають Софію дочкою Вероніки. Тату вона не потрібна, тому сестра завжди з нею сама. Тільки іноді залишає у бабусі, щоб трохи відпочити.
Потім він продовжив:
— Мамо, ти не маєш права втручатися у моє життя! Ми з Нікою працюємо разом, мені вона така цікава. А борщ я і сам варити вмію. Хочеш — приходь у суботу, пригощу.
Ми сильно посварилися. З одного боку, я розуміла його добру душу, а з іншого — будувати своє щастя на брехні, то не дуже було добре. Але тоді я відчула, що втрачаю його.
Тільки через кілька місяців я наважилася зателефонувати йому. Голос тремтів, коли я просила пробачення.
— Мамо, – відповів він спокійно. – Я давно тобі все пробачив. Але ти повинна зрозуміти, що кожен має право на своє щастя.
Ці слова стали для мене вироком. Я зрозуміла, наскільки сильно я помилялася. Все життя хотіла нав’язати сину свою волю, думаючи, що тільки так він буде щасливим, а насправді щастя в тому, щоб йому було добре та комфортно. Можливо Вероніка не така дівчина, яку я хотіла б бачити поряд зі своїм сином, проте я знаю, що він щасливий. Для мене це важливо, як для матері.
