Михайло одружився з Оксаною, коли вона була три місяці як при надії. Особливого кохання до неї він не відчував, але був чоловіком, який не міг би залишити жінку в такому становищі.
Адже майбутня дитина була його, і він не міг зняти з себе відповідальність за її виховання. Через пів року після весілля появилася донька Дарина.
Вона була такою маленькою, що здавалося, могла поміститися в долоні Михайла. Коли він вперше її побачив, то одразу помітив, що вона дуже схожа на нього.
“Вона як ти,” — сказав він Оксані, ніжно погладжуючи дівчинку, що спала в нього на руках. — “Я люблю її, як себе.”
“Так, вона схожа на тебе,” — відповіла Оксана, посміхаючись, але з якоюсь сумною тінню в очах. — “Тільки б ти більше був із нами.”
Це була перша дівчинка, яку він полюбив безмежно. Оксана навіть жартувала, що інколи ревнувала його до Аліни. Коли Михайло приходив з роботи, він одразу брав доньку на руки і гуляв з нею, поки не настав час лягати спати.
“Ти знову забрав її на руки, Михайле! Я вже себе забуваю тут,” — сміялася Оксана. — “І взагалі, ти тільки з нею й ходиш.”
Але коли Аліні виповнилося шість років, Оксана несподівано оголосила, що йде від Михайла. Ця новина була несподіванкою для нього. Як він буде жити без доньки?
Але Оксана сказала, що залишає Аліну з ним. Вона зустріла нового чоловіка, якому чужі діти були непотрібні. Він заявив, що хоче мати власних дітей.
Оксана забрала свої речі і пішла, навіть не попрощавшись з донькою. Вона звинуватила Михайла в тому, що він приділяв їй мало уваги і через це вона почувалася самотньою.
“Ти ж не забереш її, правда?” — запитав Михайло, не вірячи своїм словам.
“Я залишаю її з тобою, Михайле. Я зустріла іншого чоловіка, йому чужі діти не потрібні. Він хоче мати власних дітей, і я… я йду,” — відповіла Оксана, не дивлячись на нього. — “Прощавай.”
Залишившись самотнім з донькою, Михайло зрозумів, як важко жити без Оксани. Аліна постійно запитувала, де мама і коли вона повернеться, але Михайло не знав, що відповісти. Він лише казав, що вона поїхала далеко.
“Тато, коли мама повернеться?” — запитувала маленька Дарина, підходячи до нього з великими очима.
“Вона поїхала далеко, доню,” — відповідав Михайло, не знаючи, як сказати правду.
— “Але я тебе не залишу. Я завжди буду з тобою.”
Усі справи в Михайла пішли на спад. Проблеми на роботі, скорочення штату — і він потрапив до списку звільнених.
Він ходив, просив, щоб його залишили, пояснював, що залишився сам з донькою, але нічого не допомогло.
Вдома, схопившись за голову, Михайло думав: як далі жити? Виявляється, у нього була чудова сім’я, але він цього не помічав. Через свою байдужість до Оксани він її втратив.
“Я не помітив, як чудова була Оксана,” — сказав він собі вголос, дивлячись на порожні стіни їхнього дому. — “Вона була хорошою господинею, і я все згадав тільки тепер.”
Михайло довго шукав роботу, але не знайшов нічого стабільного. Він заробляв на випадкових підробітках: працював вантажником, ремонтував щось.
Аліна підростала, і рідше запитувала про маму. Коли почалася школа, гроші знову стали необхідні. Один знайомий пояснив Михайлу, що він може подати на аліменти, адже виховує дитину сам.
Оксану Михайло вперше побачив після розлучення в суді, коли подавав на аліменти. Вона виглядала чудово — помолоділа, з гарною зачіскою, з впевненістю в собі.
Михайло не міг відірвати погляд від неї. Він знову картав себе за те, як міг прогаяти таку чудову жінку.
“Ти виглядаєш неймовірно,” — сказав Михайло, не вірячи своїм очам.
Оксана не відповіла, але її погляд був сповнений чогось невизначеного.
“Михайле, я погоджуюсь на аліменти, але я хочу бачити Аліну,” — сказала вона, підійшовши до нього з певним проханням в голосі.
“Ти можеш бачити її,” — відповів Михайло. — “Звісно.”
Минуло два роки після того, як Аліна востаннє бачила маму. Їхня перша зустріч була зворушливою.
“Мама!” — закричала Аліна, обіймаючи Оксану, її маленькі ручки не відпускали матері.
Оксана плакала, а Аліна обіймала її маленькими рученятами за шию. Здавалося, що донька більше ніколи її не відпустить.
Життя поступово налагоджувалося. Михайло завдяки підробіткам та аліментах почав покращувати життя для себе і доньки. Аліна стала частіше спілкуватися з мамою.
Вона навіть залишалася у неї ночувати, і Михайло не був проти. Він почав сподіватися, що одного дня Оксана повернеться до них.
Але чоловік, з яким зараз живе Оксана, проти її спілкування з донькою. Йому не подобається, коли в квартирі бігає дитина і створює шум.
” Я не хочу таки, щоб тут дитина бігала! Мене це напрягає” — сказав він якось Оксані, коли Аліна залишалася в них на ніч. — “Я хочу спокою.”
Оксана на це закриває очі, адже так скучила за донькою і з радістю залишила б її у себе. Але вона відчуває, що живе на «пташиних правах», тому мусить миритися з тим, що є.
Михайло не втрачає надії. Він вірить, що одного дня Оксана таки повернеться до них.
Чи вірите ви, що Оксана може повернутися?
Олеся Срібна
