Я з дитинства робив багато під наглядом батьків, переважно мами, вона мною займалася. Я загалом слухався, навчався, ходив до всяких репетиторів.
З класу 2-3, може, і раніше я займався. І так вийшло, що за настановою мами закінчив школу з відзнакою, вступив до медичного, якого нібито прагнув завжди.
Я й справді готувався, але останні два-три роки в школі вдавалося дуже й дуже тяжко.
Вчитися не хотілося, ще й до екзаменів доводилося готуватися, цікавіше було з дівчиськом гуляти (що й робив здебільшого), почався інтерес до кіно і те незрозумілий, бо я лише любив дивитися кіно.
А навичок, умінь чи чогось ще суміжного з кіно у мене не було, але просто ось хотілося цим займатися.
Вступив до медичного (було погано) на платний, з подругою розійшовся. Перший курс, не навчаюсь, не можу і не хочу.
Тяжко морально, через те, що мене сварили за платний, з подругою припинив спілкуватися.
Я і на пари ходив не часто, просто дивився багато кіно, часто ходив на різні сеанси. У всіх навчання, все у справі, покращують уміння вчити та зубрити, а я цього не розумію.
Я ось, до речі, очікував, що виш змінить у мені ставлення до навчання, що буде цікаво, навіть класно, але ні, виявилося все погано (через мої очікування), а сам не зміг цієї атмосфери собі створити.
Так абияк протягнув до 5 курсу, ніякого взагалі розуміння.
Повна порожнеча, нерозуміння себе, що мені взагалі цікаво.
Заради інтересу пишу сюди, хто що думає. Я ось міг би бути лікарем, але такі зусилля того взагалі не варті.
Я не той, хто готовий віддавати так багато, щоб допомагати людям за невеликі фінанси, незручний графік роботи та дискомфортні умови (мої очікування).
Хоча я не перевіряв і не можу поки що, не знаю, чи хочу.
Думаю, може піти в програмування, щоб і совість була чиста, і справа якась була, і хороша можливість заробляти, може з кіно щось придумати зможу.
Але поки що взагалі не знаю, чого я хочу.
Автор: Оксана
