Я не знаю, що робити в цій ситуації. З одного боку, як донька, я відчуваю відповідальність, що повинна якось допомогти, з іншого, я об’єктивно розумію, що нереально змусити 63-річного чоловіка змінити свій спосіб життя поки він сам цього не захоче

Мої батьки розлучилися, коли мені було 16 років. За все їхнє спільне життя батько періодично вживав напої, як ви здогадалися не звичайні. В результаті кілька місяців не міг працювати. Потім все ставало на свої місця, але не надовго. Я не знаю, чому моя мама так довго терпіла все це, можливо, вона боялася залишитися сама, можливо, сподівалася його змінити, але її терпіння закінчилося, коли я закінчувала школу.

Спочатку після їхнього розлучення я намагався всіма силами підтримувати хороші відносини з батьком: телефонувала, дарувала подарунки на свята, які він не дуже хотів брати, а сам нічого ніколи не дарував. Будь-яке згадування про нього сильно дратувало маму, я намагалася захистити його, тому що діти не вибирають своїх батьків. Він мій батько, яким би він не був.

Після розлучитися з мамою тато переїхав до своєї матері, спосіб життя не змінився, навпаки, стало ще гірше, працював також нестабільно. Я намагалася достукатися до нього, але все було марно. Аліменти платив, але сума була не значною, тож вся фінансова сторона нашої родини була на мамі.

Я сильно почала ображатися на тата після того, як вийшла заміж і в нас появилася перша донечка. За три роки він бачив її лише один раз. І до нас в гості запрошувала, і пропонувала до нього заїхати. Ні, людині байдуже. Молодшу він взагалі не бачив. Коли він проявляв байдужість до мене, я якось мирилася з цим, але за дітей чомусь дуже образливо. Старша донечка запитує: “Чому у мене дві бабусі й один дідусь?” Я не знаю, що їй відповісти.

Я не знаю, що робити в цій ситуації. З одного боку, як донька, я відчуваю відповідальність, що повинна якось допомогти, з іншого, я об’єктивно розумію, що нереально змусити 63-річного чоловіка змінити свій спосіб життя поки він сам цього не захоче.

Я живу з чоловіком і маленькими дітьми в іншому місті, постійно бути поруч, щоб контролювати його, немає можливості. Та й не хочу, щоб мої донечки бачити дідуся в такому стані.