– А що це ви так довго тут стояли, – ввічлива дівчинка підійшла ззаду нечутно, так що я навіть скрикнула від несподіванки.
– Так ось йогурт вибираю, треба низькокалорійний, розумієте, – почала пояснювати, але вона не дослухала:
– Покажіть сумочку, будь ласка.
Я оторопіла, сумка перекочувала в чужі руки, і немов звір, дівчина почала порпатися в моїх ліках, рецептах, чеках і записках.
– А тепер кишені покажіть, – ще суворіше сказала вона.
Я почала оговтуватися:
– Так з якого дива? Ви мене обшукати вирішили, чи що?
– Ви довго стояли спочатку біля прилавка з цукерками, потім – з жувальною гумкою, тепер біля молочки. Дивний набір продуктів для вашого віку. Показуйте кишені, не соромтеся.
– Так що ви собі дозволяєте, – я озирнулась в пошуках інших співробітників. Вони були поблизу, але відводили очі.
– Кличте адміністратора, – я зрозуміла, що зараз заплачу від приниження.
– Я і є адміністратор залу, кишені показуй, - дівчина перейшла на ти, майже кричала. І в цей час у мене задзвонив телефон.
– Донечко, я в магазині, тут ..
– Не тягни час, кишені, – як на гріх, цю фразу почула і дочка.
– Де ти, я викликаю поліція, – тут же зорієнтувалася вона.
– Не треба поліцію, що ти …
І тут я побачила, як змінюється обличчя у молодого адміністратора. Вона ще тримала сувору маску, але в очах заметушилася паніка.
Дочка вимагала назвати магазин, співробітники дивилися, покупці теж зрозуміли, що щось відбувається. І тут відчиняються двері, ввалюється чоловік п’ять хлопців з нашого відділення, Максимко, днями капітана отримав, весело кричить:
– БабГаль, вітаю, зятю від мене кланяйся, Руські привіт. А ти чого біла така? Погано?
Ну, так, погано мені було, тому що я набрала побільше повітря і подивилася на адміністратора:
– Так кишені вивернути чи ви мене обшукувати прямо тут почнете?
– Це що за справи, – Максим, здалося, навіть напружився. – У сенсі обшукувати?
– Розумієш, милий, я довше, ніж належить, біля жуйок стояла …
– Так, такі, як ти в кишені напхяють, а у нас потім недостачі, – з викликом промовила дівчина. – Вона точно ховала шоколад і йогурт. І продукти такі в її віці не беруть.
– Руська знову на дієту сіла? На йогурти перейшла, – Максим засміявся. – Що, протокольчик складемо?
– Та не треба, так нехай віддасть, наука буде, – дівчина гидливо повела плечима. – Злидні, звичайно, але треба ж вчити.
Я хмикнула, співробітники напружилися, капітан став багряним:
– Слухай, ти що, геть без мізків? Ти з якого їй тицяєш? Вона тобі в прабабусі годиться, а ти познущатися вирішила? На тебе, красуне, протокольчик буде. І моли Бога, щоб без кримінальної статті …
– Та ви що? Вони пів магазину винесли, а я дивитися повинна?
– Саме так, і руками не чіпати. В сумку лазила? Баб Галь, у тебе, здається, пів пенсії зникло, а? І документики важливі? Ти навіщо кому попало сумку в руки даєш?
Про телефон в руці я згадала, коли там уже вібрувало від криків. Максим перехопив трубку:
– Спокійно, все в нормі, я поруч. Додому з почестями довезу! Не вищи, валер’янки випий …
Не знаю, чим там все в магазині закінчилося, мене хлопчики і справді на машині довезли: всіх знаю, на очах росли, хороші хлопці, до старості з пошаною ставляться.
В той великий магазин більше ні ногою, жодною знижкою не заманять. Я розумію, що у них крадуть багато, що персонал вчити довго і дорого, але сумку, в якій та дівчина копирсалася, викинула – противно мені після в руки її брати було, сама довго під душем стояла, щоб бруд і гіркоту змити.
Навіть якщо хтось з людей похилого віку згрішив в тому магазині, не від хорошого ж життя?! А в основному молодь тягає: хто банку пива сховає в кишені, хто – коньячок за пазуху, йогурти та кефір навряд чи хто красти стане!
– Баб, вилазь з душу, – кричить Руська. – У кафе підемо, морозиво їсти і стреси знімати. Вмовила, дієту геть!
Такий ось у нас другий день канікул вийшов.
