Шостий рік, ми з Маринкою, так звуть молодшу сестру, не спілкуємося, але мама завжди намагалася нас примирити, то ніби випадково зустрінемося у мами, то ще що-небудь, тільки у неї ні чого не виходило.
Хоч ми і не спілкувалися але все одно, мені було цікаво, дізнатися як там моя молодша сестричка. Через маму, дізналася що мій колишній і від неї пішов, прожили вони недовго, знайшовши іншу, молодші, хоча куди ще молодше, адже Маринці на той момент було всього двадцять чотири роки.
Нещодавно мами не стало, але навіть коли ми прощалися з ненькою назавжди, ми з сестрою не обмінялися жодним словом. Я бачила, що сестра хотіла підійти, поговорити, але не наважувалася.
Потім довго думала про нашу сварку і раптом, мені так захотілося обійняти її, адже ми з сестрою залишилися одні на всьому білому світі. Я не витримала і подзвонила сестрі, добре мама змусила взяти і зберегти номер телефону.
Відповіла сестра одразу. Ми домовилися зустрітися. Зустрівшись, ми в усьому розібралися, довго плакали і врешті-решт помірялись.
