Я підлаштовувалась під його характер, умови, розуміючи у всьому, допомагаючи, слухаючи його думку. А він сказав, щоб мої діти до нього не приїздили

Я виховую сама, двоє неповнолітніх дітей, хлопчик 7 років і дочка 5 років, такий вік, що вимагає виховання не тільки матері, але й допомоги, підтримки чоловіка.

Після розлучення зустрічаюся з чоловіком старшим за мене. До мене у нього було три шлюби, дорослі діти, яких він не виховував, після розлучення не спілкувався. Закрився від всіх, живе сільським способом життя, ну а в місто переїжджати і думок не було.

Разом жити в одному будинку було б добре, але мені незручно кожен день добиратися до міста на роботу і з дітьми, тому у нас тільки зустрічі раз на тиждень. Я підлаштовувалась під його характер, умови, розуміючи у всьому, допомагаючи, слухаючи його думку, не суперечила, хоч іноді хотілося висловитися, він небагатослівний, вимогливий.

Вийшло так, що мені через графік роботи не було куди подіти доньку, він погодився на день, взяти до себе (моя мама перебуває в дитячому літньому таборі з моїм сином). Привізши дочку додому, чоловік заявив, що  вона погано їла, була не слухняна, і мовчала довго, на що він різко зреагував. Сказав, що б мої діти більше не з’являться на його території, а мене поставив перед питанням, вирішуй сама, як поступати зі мною і поїхав мовчки. Далі на моє повідомлення про вибачення за поведінку дочки не відповів.

Так як же мені бути? Що ж за ставлення таке? Я розумію, що чужі діти не потрібні. Він збайдужів на все життя через минулих життєвих невдач, непробивний нічим. Прикро за дітей. І у мене таке враження, що все він робить для того, аби я сама пішла, настільки йому потрібна свобода і спокій.

Що мені робити?

Фото pixabay.com