Ми з Андрієм одружилися п’ять років тому. Тоді здавалося, що наше життя — це казка. Ми любили одне одного, мріяли про спільне майбутнє, планували купити власну квартиру. Коли у нас з’явились двоє прекрасних доньок — близнючки Анастасія та Євгенія, щось пішло не так і наш шлюб почав тріщати по швах…
Я думала, що найважче з дітьми, коли вони ще зовсім маленькі. Так важко було передягати їх серед ночі, годувати та весь час підтримувати пляшки у стерильному стані. Вивести на вулицю дітей, то справжній квест. Поки одну вдягнеш, друга вже мокра… Що там казати, часто батькам з однією дитиною важко, а тут відразу двоє.
Коли малюки подорослішали, ми намагалися часто їх кудись вивозити.
— Настю, Женю, швидше одягайтеся! Ми йдемо в аквапарк! — радісно вигукнула я, збираючи речі для нашого сімейного вихідного.
Дівчатка підстрибнули від радощів і почали сміятися, обіймаючи мене. Вони давно мріяли про цей похід.
Андрій стояв біля дверей та чекав нас, шукаючи щось у телефоні. Його обличчя виражало невдоволення:
— Ірино, ти знову вирішила витратити гроші на аквапарк? Навіщо це? Ми ж могли б поїхати до моєї мами в село. Там і річка, і свіже повітря та ще й нічого не коштує.
Я зітхнула, намагаючись стримати роздратування:
— Андрію, дівчатка так довго чекали цього дня. Чому ми не можемо зробити для них щось приємне? Ми ж не на кожен вихідний витрачаємо гроші на розваги.
Він підійшов ближче, глянув мені прямо в очі та промовив:
— А раптом завтра хтось із нас захворіє? Де ти візьмеш гроші на дороге лікування? Або в будинку пожежа станеться? Ми не можемо дозволити собі такі зайві витрати. Треба думати про майбутнє.
— Майбутнє? — я не витримала і підвищила голос. – Ось наше майбутнє, у сусідній кімнаті іграшки у рюкзачки кладе. Їм потрібна радість! До того ж ми маємо заощадження, відкладаємо на квартиру, у нас є фінансова подушка! Ти перестав думати про сьогоднішній день. Невже ти не розумієш, що ми повинні насолоджуватися життям, поки маємо цю можливість?
Чоловік тільки похитав головою:
— Ірино, ти занадто легковажна. Не думаєш про наслідки. Ти справді не розумієш, наскільки важливо бути готовими до всього?
Той вечір в аквапарку був затьмарений його словами. Дівчата сміялися, плескалися у воді, а я сиділа на лавці, задумливо дивлячись на них. Чоловік, як завжди, стояв осторонь і його відсутність була відчутною.
У нас були часті непорозуміння з приводу виховання дітей, поїздок та гостей. Я не дуже любила, коли у нас вдома друзі, мені важко прибирати з маленькими дітьми. А він, навпаки, наполягав на частих гостях.
З дорогими покупками теж було важко. Я просила чоловіка пилосос, щоб полегшити мені прибирання, а він все не погоджувався. Мені довелося чекати понад рік, поки чоловік купив ту техніку, що я просила. І так у всьому.
Наступного ранку після аквапарку, коли дочки ще спали, я вирішила поговорити з ним серйозно.
— Мені здається, що твоя тривожність щодо грошей виходить за межі нормального. Я знайшла для тебе психотерапевта. Можливо, він допоможе розібратися з цими страхами.
Він здивовано подивився на мене, як на чужу людину.
— Психотерапевт? Ти думаєш, що я психічно хворий? — його голос задзвенів гнівом.
— Ні, я так не думаю, – я спробувала заспокоїти його. – Просто мені здається, що це вже ненормально. Я хвилююся за нас, за нашу сім’ю.
Він довго мовчав, потім холодно відповів:
— Я подаю на розлучення.
Я відчула, як всередині мене все охололо:
— Що ти сказав? – запитала я, не вірячи своїм вухам.
— Я подаю на розлучення, – повторив він спокійно. – І буду боротися за опіку над дітьми. Вони заслуговують на стабільне майбутнє, а не на таку матір, яка смітить грішми.
— Ти не можеш так просто взяти й відібрати у мене дітей! – я знову підвищила голос, не стримуючи емоцій. Я люблю їх! Я завжди дбала про них!
— Любиш? – він через силу посміхнувся. – Любов це ще не все. Вони потребують стабільності, впевненості в завтрашньому дні, а не твоєї непередбачуваної легковажності.
Він вийшов з кімнати, залишивши мене стояти в тиші, охоплену відчаєм. Я не знаю, що робити далі. Моя родина, моє життя — все, що я знала й любила, почало розвалюватися прямо перед моїми очима. І це була не тільки його провина. Я зрозуміла, що наша проблема набагато глибша, ніж я уявляла.
І що тепер робити?
