Соломія не любила Святвечір і Різдво. Вона не могла зрозуміти, чому всі навколо так раділи цим святам, коли сама вона відчувала лише холод і пустоту.
Це дивне відчуття нудьги й розчарування почало з’являтися ще в її дитинстві, але виросло в неї справжнім бар’єром проти всього, що було пов’язано з цими святами.
Все почалося багато років тому, коли маленька Соломія ще була дівчинкою. Різдво тоді для неї мало особливе значення — це був час подарунків, надії та тепла.
Соломія, тоді ще маленька, з нетерпінням чекала цього свята, вірячи, що під ялинкою обов’язково знайде довгоочікувану ляльку, про яку мріяла все літо.
Тато обіцяв, що принесе її, а мама — що всі на святвечір будуть разом, що це буде найкраще Різдво. Але коли всі сіли за стіл, святковий вечір почав набирати свою атмосферу тепла та затишку, а Соломія — тоді ще дівчинка — все чекала, що ось-ось отримає свій бажаний подарунок.
“Де моя лялька?” — питала вона, оглядаючи всі коробки та пакунки.
Але тато мовчав. Відчуття розчарування і болю було таке, ніби весь світ змовився проти її маленьких сподівань. Він дивився на неї з усмішкою, але ніяк не міг їй пояснити, чому цього разу її мрія не здійснилася.
” Дитинко, цього разу не буде ляльки. Ти ж знаєш, як складно в наш час з покупками. Але зате ти отримала інші подарунки, книжки, іграшки… Ти ж не сама, ти з нами,” — сказав тато, і знову зручно влаштувався за столом.
Але Соломія вже не чула його слів. Її серце билося все сильніше, відчуваючи, що цей Святвечір вже не був тим святом, яке вона собі уявляла.
Лялька була не просто іграшкою — вона була символом того, що її мрії можуть здійснитися, що батьки не забудуть про неї. І коли ці мрії не збудувалися.
З того часу Різдво стало для Соломії лише порожнім святом. Вона перестала чекати подарунків, перестала радіти святковим вечорам. Це стало для неї звичним — просто пережити ці дні, щоб вони швидше закінчилися.
Навіть коли хтось з друзів чи родини запрошував на святкову вечерю, вона завжди відмовлялася, знаходячи тисячі причин уникнути цих святкових днів.
Але життя йшло своєю чергою, і одного дня Соломія зустріла Ярослава — чоловіка, якому теж не подобалося Різдво, але з іншої причини. У нього були свої причини, і ці причини він ховав за відмовою святкувати. Але це була зовсім інша історія, і вона була готова прийняти його таким, яким він є.
З часом вони одружилися, і незабаром до них у світ прийшла маленька донечка. Соломія була щаслива, адже ставши матір’ю, вона нарешті могла дати своїй дитині те, чого сама була позбавлена в дитинстві.
І ось, наближався черговий Святвечір, і Соломія почувала дивне змішане почуття. Вона не була готова святкувати, але й не могла зруйнувати магію свята для своєї маленької донечки.
Соломія все ще пам’ятала, як важливо було для неї мати святковий подарунок, і тому вирішила, що її донька обов’язково отримає свій довгоочікуваний подарунок.
Тато Ярослав був готовий погодитися з її рішенням, і вони обидва почали готуватися до Різдва. Але найцікавіше сталося, коли Ярослав, намагаючись знайти ідеальний подарунок для дитини, натрапив на одну річ — величезну красиву ляльку. Вона була така, про яку Соломія мріяла в дитинстві.
” Соломіє, ти ж мріяла про таку ляльку!” — сказав Ярослав, коли показав їй іграшку.
Жінка замовкла. Її серце затремтіло, адже цей подарунок нагадував їй про те, чого вона не отримала в своєму дитинстві. Її тато так і не приніс їй цієї ляльки.
Але цей подарунок для її донечки став символом не тільки свят, а й того, що мрії можуть здійснюватися через покоління. Що не все в житті було втрачене.
Того вечора, коли вся родина сиділа за столом, і маленька донечка з нетерпінням дивилася на великого різдвяного янгола, Соломія не могла стримати сліз.
Вона тримала ляльку, яку її тато так і не купив для неї, і відчувала, як цей подарунок приносить не тільки щастя її донечці, а й самій Соломії.
Вона нарешті зрозуміла, що Різдво — це не тільки про подарунки. Це про любов, про те, як ти даєш собі можливість жити знову і відчувати святкову магію в серці.
І хоч її власне дитинство не було таким, як вона того хотіла, тепер вона мала шанс виправити це для своїх дітей.
Святвечір став для Соломії новим початком. Вона зрозуміла, що її дитяча образа більше не може тримати.
-Я пробачаю тебе, татусю. Промовила вголос Соломія. Вона відпустила свої образи, і її серце наповнилося теплом.
Віра Лісова
