Сергій випадково зустрів на вулиці свого колишнього колегу по роботі на кафедрі Діму. Невеликого зросту в окулярах і старому пошарпаному одязі Діма справляв враження відверто не успішної людини. Але ж як вчений раніше подавав великі надії, але прийшли дев’яності, і наука стала нікому не потрібна. Довелося всім співробітникам шукати інші джерела доходів. Сергій зайнявся приватним бізнесом і був цілком задоволений своїм життям, а ось Дімі, напевно, пощастило менше.
– Як справи? Чим займаєшся? – поцікавився Сергій.
– Працюю в компанії по ремонту побутової техніки. 5 тисяч платять. Мені вистачає – відповів Діма.
– Одружений, діти є? – продовжив питати Сергій.
– Так просто живу з жінкою та її дитиною. Його батько в Німеччину поїхав, а їх з собою не взяв. Я у неї живу. Всю зарплату їй віддаю. Мені багато не треба. Вона, правда, не задоволена, що мало заробляю. Постійно мені каже, що вижене. Ну тоді до батьків жити повернуся – розговорився Діма.
– А навіщо ти з нею живеш? Ну і жив би один або з батьками – здивувався Сергій.
– З батьками ще брат і сестра живуть, а квартиру орендувати теж дорого коштує. А так віддав їй всі гроші і живу спокійно. На проїзд та їжу вона мені дає. Та й вдома щось готує. Все одно їй з мене більше моєї зарплати взяти нічого. Одному на таку зарплату теж жити важко, а іншої роботи я не можу знайти. Ось машину навіть купив – пояснив ситуацію Діма.
Вони підійшли до старої Тойоти з правостороннім кермом дев’яностих років з зовсім пошарпаним салоном і механічною коробкою передач.
– Двигун ще о-го-го – гордо сказав Діма – майже не ламається. Вічна машина.
Сергій побажав Дмитру удачі і пішов далі, розмірковуючи, як би сам вчинив на його місці. Став би жити з жінкою за їжу і дах над головою.
А яка перспектива у такого життя? Рано чи пізно вона його все одно вижене. А що він далі робити буде?
