fbpx

Я прийняла рішення піти від чоловіка. Маю право хоч наприкінець свого життя відчути, як це бути коханою жінкою.

Я з Дмитром  знайома з дитинства, він проживав в селі там де мої дід та баба. Я любила з Дмитром дружити, часто потрапляли в різні пригоди. То колеса спустимо в дідусевому причепі, то виліземо на чубчик черешні. Одним словом,«відірви і викинь».

Я закінчила школу і поступила до універу на юриста. Дмитро залишився у селі, поступивши в місцеве ПТУ на тракториста. Спілкуватися перестали так часто як колись, студентське життя кипіло.

Дмитро в пошуках роботи, переїхав до міста, почав працювати слюсарем на заводі де я працюю юристом на даному заводі. І гарні дитячі емоції спалахнули, він часто підвозив мене додому, на той час він мав гарну машину і непогану зарплату.

Ми таки одружилися, було гучне весілля, багато наших спільних друзів та родичів, гуляли на заздрість усім. І через рік у нас ужеу світ прийшов синочок, Назарчик. Дмитро проявляв цікавість до нашого синочка. Навіть відпускав мене погуляти відпочити від домашніх турбот.

Але з часом Дмитро охолов до домашніх турбот. Часто почав пропадати на роботі, прикриваючись під заробітком для нас, ремонтом машини. Я приділяла багато часу, Назарчику, садочок, школа, як  в усіх нормальних .

У нас з Дмитром  почалися часті сварки, Дмитро прихилився до оковитої та зовсім не цікавився життям Назара. Почав мені дорікати в тому чого я вийшла за слюсара, а не за директора, тоді б він приносим мені мільйони.

Мій Назар, став підлітком, перестав учитися, почав прогулювати уроки. Я почала шукати його де він збирається з друзями. Дмитра, я просила посприяти, повпливати, поговорити з Назаром, нашим сином. Але толку ніякого. Дмитро ніколи не цікавився друзями Назара, як він вчиться, чим цікавиться, йому стало байдуже до мене та нашого сина. Час проходив, Назар не захотів учитися, пояснив дурною тратою грошей і часу.

Я поринула в роботу з головою, щоб не повертатися додому, до  двох лінивих і байдужих людей, котрі чекали, що я їм щось принесу та приготую смачненьке. Я зовсім не приділяла собі часу. Перестала  ходити в салони краси, купляти гарні нові речі, перестала пекти улюблені тістечка , навіть на них у мене не вистачило часу і бажання.

Я не знаю, як я зважилася і прийняла таке рішення, піти від Дмитра та нашого сина Назара. Про своє рішення я їм не сказала. У мене від батьків залишилася однокімнатна квартира, яку я успадкувала, також  маю маленьке накопичення коштів. Я продала квартиру доклала і купила квартиру в іншому районі міста, про свій вчинок я не сказала нікому. Коли їх не було в дома тихенько забрала свої речі, частину меблів і з’їхала.

Приготувавши вечерю дочекавшись своїх чоловіків я повідомила, що я від них іду і свої проблеми вони будуть вирішувати самі. Дмитро мене почав звинувачувати в усіх можливих нібито походах на ліво, усіх своїх бідах. А син попросив квартиру бабці бо він не хоче жити з своїм татом, у нього є дівчина він хоче жити з нею окремо. Звісно, я його розчарувала, що квартира продана і я їду закордон.

Коли я вирвалася з квартири в котрій прожила 22 роки. Залишила два чоловіка, які так не зрозуміли, що для них готова небо прихилити, віддала усю себе. Словами не передати, яку я обіду, злість несла у собі, чому я раніше не пішла від Дмитра.

Прийшовши у свою нову квартиру, вирішила негайно облаштовувати свій побут. Я звільнилася із заводу, щоб не пересікатися із спільними знайомими. Дмитро не дізнався, що я не поїхала за кордон. А пішла працювати у магазин менеджером. З директором магазину ми знайомі давно по роботі. Він добре знав мою ситуацію, тому тихенько порадив мені сходити до психотерапевта, просто проконсультуватися, як то кажуть «як то кажуть щоб в очах розвиднілося».

Усе складалося, якнайкраще, познайомилася із сусідом Олегом, він розведений, діти дорослі, живуть окремо, він познайомив мене з ними В нас зав’язалися стосунки. Я бігло розказала свою історію життя, він поставився із розумінням.

Життя ішло у своєму ритмі,  робота дім, домашні клопоти, я почала пекти свої фірмові тістечка. Усе ок.

Але, як грім, серед білого дня, на моєму порозі з’явився мій Назар. На нього жалко було глянути, брудний подертий, я його зразу не впізнала. Він почав розказувати, що коли я пішла від них його тато причастився до оковитої, у нього й так з тим були проблеми. А він ніде не працює, то там мало платять, то керівництво не так глянуло на нього. Він таксує на татовій машині, але машина стара і часто потребує ремонту, мало клієнтів, усі хочуть їздити на хорошій машині. Де вона живе, розказав друг його, неподалік живе його колишня дружина.

Назар почав, часто приходити до мене з метою позичати у мене гроші на ремонт машини. Я не дуже слухала, я просто давала гроші. Я прекрасно знала, що він ніколи не відасть ці гроші, підкупляло мене, що він не скажить батькові де я живу. Олег спокійно спостерігав за цим процесом. Дорослий хлопець не може забезпечити себе в елементарному.

Я не буду розповідати вам, які Назар закатував скандали, коли він приходив, а мене не було в дома, яка я погана мати, що я його покинула на призволяще, а сама живу на широку ногу.

Олегу запропонували нову роботу за 300 км нашого містечка. Він мене запитав, чи я готова взяти речі і поїхати з ним нікому нічого не сказавши. Я зрозуміла що мене тут нічого не тримає я без вагань погодилася.

Ми продали наші квартири через рієлтора і купили особняк у новому і з невеличким садом у селі недалеко від міста де Олег працює. Я не працюю, займаюся домом, домогосподарка, квіточки в садку саджаю, тортики до сніданку готую.

Я навіть не згадую те життя, не цікавлюся життям свого сина Назара. Можливо я сама бездушна мати, але я все робила щоб Назар вчився, закінчив школу, але він пішов по стопам свого батька Дмитра.

Я маю хоч на прикінець свого життя право відчути, як це бути коханою жінкою. Чи не так?

Історія написана, Вікторією Соняшник спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Фото, Олександри. 2023 р.

You cannot copy content of this page