Я радше була б і рада, якби він сам подав на розлучення. Я перестала його кохати, і навряд чи я можу на це вплинути. Мені здається це те, що не завжди від нас самих залежить, тобто не голова вирішує

Це мій третій шлюб, у якому прожили 20 років разом. Перший був справді «шлюб» і хорошого сімейного життя практично і не було, прожили рік, і я в 22 роки вже була розлучена з дитиною на руках.

Другий шлюб був через 9 років. Гарні стосунки, кохання, але були погані звички, і у 32 залишилася самою. На той час у мого сина починався перехідний вік, і я почала боятися, що одна не впораюся.

Зустріла через інтернет нинішнього чоловіка, за короткий час він зробив пропозицію, і я з радістю погодилася. Він порядний, симпатичний, усміхнений, та й дитини ще хотілося. Мені довелося залишити роботу та переїхати до чоловіка.

Із самого початку щось не складалося, але я не надавала значення, але й зрозуміти не могла в чомусь справа. Начебто все в обох гаразд. Через 10 років спільного життя спіймала себе на думці, що я не кохаю його.

Два роки тому на роботі з’явилися нові співробітники, на півроку приїхали за обміном . З одним почалися стосунки, листування. Хлопець набагато мене молодший, але я, розуміючи всю абсурдність становища, завелася на всі сто.

Він у мене не виходив із голови. Фліртував і був галантний. Цілком іншого типу, ніж мій чоловік — м’який тон, ніжні руки.

Коли чоловік гладить мене, я не відчуваю ніжності, одна механіка. Тоді я відчула життя, підвищилася самооцінка, я навчилася робити такі речі, які без такого підйому мені б не вдалося.

Хлопець поїхав, але листування залишилося. Його повідомлення робили мене щасливою, і це позначалося на моєму з чоловіком особистому житті.

Рік тому чоловік зламав пароль на моєму телефоні і знайшов фотографію хлопця і виявив, що він у мене в соцмережах. І тут помчало!

Я радше була б і рада, якби він сам подав на розлучення. Я перестала його кохати, і навряд чи я можу на це вплинути. Мені здається це те, що не завжди від нас самих залежить, тобто не голова вирішує.

Але він вирішив рятувати шлюб. Ми багато прожили разом і я думаю, що можу покластися на нього, але не завжди впевнена чи можу йому довіряти.

Він завжди був супер контролюючим і обмежував мене багато в чому. Мої стосунки з ним усі ці роки не можна назвати щасливими, багато сварок, нерозуміння, сарказму, а й багато допомоги та підтримки.

Не однозначно. Вже рік я стою на цьому перехресті і не знаю, що робити.

Якщо я навіть головою придумаю, що краще зберегти стосунки, сім’ю для дітей та уникнути самотності, то тіло моє і як із цим далі?

І вже рік ходжу, як у воду опущена, ніби з розетки мене витягли.

Автор: Оксана