Я теж люблю тварин, але не настільки, як мій хлопець.
У нього є собака, він з нею розмовляє, як із людиною, часто відповідає собі, ніби це вона говорить.
Це мене сильно дратує, сваримося часто через його вихованця.
Він багато разів пропонував переїхати до нього, але через собаку я не хочу.
Хлопець ображається, каже, що я швидко звикну та покохаю її.
Але ж я себе краще знаю!
Пропонувала віддати собаку батькам, у яких, до речі, пес і жив раніше.
Потім мій хлопець переїхав до своєї квартири і забрав собаку, щоб не було нудно.
Та й прив’язаний він дуже сильно до цього пса.
Чи не за стіл його садить!
Я не боюся собак, навіть великих, але не уявляю, як жити в одній квартирі з такою твариною.
Був би це ще кіт або на крайній кінець пудель, а то лабрадор.
Я розумію, що не звикну до такого сусідства, розумію і те, що він ніколи не розлучиться зі своїм другом (так він про нього говорить), тож спільного майбутнього у нас немає.
А жаль.
Я люблю свого хлопця.
Сподіваюся, він колись пошкодує, що вибрав собаку, а не мене.
Автор: Оксана
