Я шкодую про все. Про те, що доведеться поміняти роботу, щоб не бачити чоловіка-зрадника. Шкодую про заміжжя, про цю дитину. Я не хочу її, дитина від зрадника мені не потрібна. Я прийняла для себе рішення: після народження віддам дитину їм

Я не була знайома з родичами чоловіка. Він обірвав з ними відносини багато років тому і не хотів навіть розмовляти на цю тему. Я подумала: захоче – сам розповість. І не стала лізти до нього в душу.

Ми чотири роки тому стали жити разом, познайомилися на роботі. Роботодавець не заохочує службові романи, тому ми не афішували свої стосунки. Навіть після заміжжя, я залишила своє прізвище.

У серпні до нас приїхала сестра чоловіка, пожити на кілька місяців, поки не знайде собі квартиру. Мене дуже це здивувало, адже вони стільки років не спілкувалися. Про батьків вони обоє відмовчувалися.

У вересні я дізналася що чекаю дитину, мої думки стало займати зовсім інше, і я вирішила – хай живе. Мене вона не обтяжувала, звичайна вісімнадцятирічна дівчина.

Я працювала, бігала по лікарнях, здавала аналізи, записалася на курси для майбутніх мам і на йогу для тих, хто в такому цікавому стані. Додому я поверталася знесилена і відразу лягала спати. Я була дуже вдячна зовиці, що звалила на себе домашні обов’язки.

– Мені не важко. – з милою посмішкою говорила Марина, підкладаючи в мою тарілку найсмачніші шматочки. Ми з чоловіком поговорили і запропонували їй залишитися у нас. Навіщо їй орендувати житло, якщо ми всі прекрасно вживаємося?

Новий рік чоловік з сестрою зустрічали удвох, я потрапила до лікарні. Мене трохи образило, що втрьох ми хотіли відзначити вдома, а вдвох вони полетіли кататися на лижах. У січні мене виписали з лікарні, я повернулася додому і все пішло як раніше. Пинаймні, я так думала.

Я почала помічати дивні жарти, переморгування. Вони стали ночами перешіптуватися на кухні, а коли я заходила, вони відразу замовкали.

У березні я вийшла в декретну відпустку. Півдня валялася в ліжку, ввечері ходила гуляти і на заняття. Якось, я тільки вийшла з дому, мені стало погано, я віддихалась і повернулася. І тут заскочила їх на гарячому.

– Ну нарешті то. Я вже думала, ти зовсім сліпа. – сказала Марина і почала одягатися. Чоловік мовчав. А я стояла в якомусь ступорі і відмовлялася вірити своїм очам. Думала, зараз прокинуся і буду дивуватися, яка нісенітниця мені сниться.

Це був не сон. Марина не була сестрою чоловіка, вони в серпні і познайомилися. Вона сиділа і плакала, чоловік підійшов запропонувати допомогу. Вона розповіла, що її вигнав хлопець, а йти їй нікуди. Чоловік вирішив їй допомогти, дав притулок на кілька місяців, а мені представив її сестрою. На Новий рік вона його спокусила.

Поки я намагалася зберегти нашу дитину, він мені зраджував. Вони дивилися мені в очі, посміхалися і брехали.

Мені стало погано, вони викликали мені швидку і мене відвезли в лікарню. Все обійшлося, але мене залишили там для спостереження. Я цілими днями лежала в палаті і дивилася в стелю. Я кохала чоловіка. Я полюбила Марину як сестру, якої у мене ніколи не було. Я не хотіла їх більше бачити. Ніколи.

Вони мені дзвонили – я не брала трубку. Вони писали повідомлення – я не відповідала. Тоді у них вистачило совісті прийти до мене. Я не стала їх слухати. Навіщо? Мені і так все зрозуміло, нічого нового я не почую.

Загроза минула, було вирішено відправити мене додому. Але у мене більше немає будинку. Мене прихистила подруга.

Я шкодую про все. Про те, що доведеться поміняти роботу, щоб не бачити чоловіка-зрадника. Шкодую про заміжжя, про цю дитину. Я не хочу її, дитина від зрадника мені не потрібна. Я прийняла для себе рішення: після народження віддам дитину їм.

Фото ілюстративне