Мене звати Наталія. І я хочу розповісти вам одну історію, яка сталася нещодавно, і досі не дає мені спокою. Повірте, такого я точно не очікувала. Це сталося через мого зятя Олексія. І якби ви знали, як я його не любила!
Олексій не подобався мені з самого початку. І, можливо, я була надто сувора, можливо, моя думка була упередженою, але хто ж любить, коли у твоєї доньки вибір падає на такого хлопця? Він тоді ще й був тим самим “поганим хлопцем”, який часто приходив на святкування, тримаючи келих, і не дуже поспішав працювати.
— Ну, ти бачиш, мамо, як я його люблю! — говорила донька, коли я намагалася заступитися і пояснити, що він явно не підходить.
Але я ж була старою вовчицею, все бачила. Знала, що ця весела посмішка нічого доброго не принесе. Олексій не відповідав за свої слова, не давав жодних підстав довіряти йому.
Так ми і жили, я намагалася не помічати його, а він робив вигляд, що мене не бачить. Але одного разу Олексій, цей непередбачуваний хлопець, вирішив зробити щось таке, від чого мені досі аж в серці стискається.
Того дня я була вдома, як завжди. Займалася своїми звичними справами — готувала обід, відбирала груші з саду, прибирала в кімнатах. Було спокійно, і я аж трохи здивувалася, що Олексій ще не з’явився. Зазвичай він часто заходив до нас без попередження, привозив тістечка для доньки, а для мене — декілька хвалебних слів, яких я не просила.
Але цього разу було по-іншому.
— Мамо, ти не бачила Олексія? — раптом запитала моя донька, увійшовши до кухні.
— Що? — я навіть не підняла голови від каструлі. — Ні, не бачила. А що таке?
— Я його шукаю, а він ніде не з’являється. Він же вчора казав, що заїде. Ти не бачила?
Тут я почала занепокоюватися. Всяка дивина може трапитися, але Олексій взагалі мав свою тактику поведінки. І хоча я завжди була проти його непередбачуваних вчинків, такого я справді не очікувала.
І ось — чую як відчиняються двері в передпокої. Це він, без сумніву. Але чого він так пильно ховається за дверима?
Я йду до дверей, і що я бачу? Олексій із застиглим обличчям стоїть біля шафи, де зберігався одяг мого чоловіка, Володимира. І він що, що це робить? Він викрадає речі тестя! Саме так, викрадає! Олексій тримав в руках старенький піджак Володимира, який той давно не носив, але все одно залишав у шафі — для пам’яті.
— Олексію! — я не стрималась. — Що ти робиш?!
Він здригнувся, побачив мене і одразу почав чимось бовкати:
— Та я… Я просто подумав, що це ще добрий піджак, можливо, потрібен буде… Ну, я ж не хотів нічого поганого…
Як це розуміти? Він, до того ж, так спокійно стояв і щось пробував виправдовуватися, намагаючись додати серйозності цьому кумедному, але водночас жахливому моменту.
— Так ти просто прийшов у наш дім, — продовжувала я, стоячи вражена, — і без дозволу почав виносити речі мого чоловіка?!
— Та це не так! — спробував заперечити Олексій. — Я думав, що ви не будете проти!
Але тут Володимир, почувши шум, вийшов з кімнати і побачив всю цю картину.
— Що тут відбувається? — запитав він, уже починаючи підозрювати, що щось не так.
— Олексій просто вирішив забрати твій піджак! — відповіла я, не стримуючи емоцій.
Володимир подивився на зятя, потім на мене і сказав:
— Олексію, ти що, зовсім …? Це не твій одяг!
Олексій почав виправдовуватися:
— Та я просто… ну… подумав, що він більше не потрібен. Ми ж його вже не носимо!
Але Володимир був невблаганний. Він підходив до шафи, забрав піджак назад і, зітхнувши, сказав:
— Ось бачиш, що творить твій чоловік, Надю?
І ось тут я не витримала:
— Ти ж бачив, як він вів себе з самого початку! Ну що тепер робити? Я вже не знаю, як пояснити, що ти в нас не гостя, а чоловік нашої доньки. І ще раз таке побачу — не пропущу!
Тут Олексій вже виглядав почервонілим і збентеженим. Він почав казати:
— Вибачте, я не думав, що так вийде. Я, справді, не хотів нічого поганого.
Володимир і я були на межі, і тоді я вже взяла ініціативу в свої руки.
— Олексію, я тобі більше не буду довіряти, якщо ти знову таке зробиш! Забудь про наші речі і знайди собі інші піджаки! Не забирай чужого, і взагалі — не заходь без запрошення!
Зять стояв перед нами, ніби не знав, як вибратися з цього непорозуміння. А я… я просто не могла повірити, що ця ситуація сталася. Мій чоловік Володимир просто поважно подивився на нього і сказав:
— Олексію, якщо це повториться, то не буде з тобою більше розмов. І врешті-решт, замість того, щоб забирати чужі речі, краще починай думати про свою родину
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
