Дзвінок в двері пролунав несподівано, без попередження через домофон. Аня здригнулася, і опустивши дочка на підлогу, з посмішкою підштовхнула її в кімнату.
– Олечко, біжи, пограй, я зараз – додала вона, і зробила крок до дверей. Бляшка вічка з’їхала в бік, і дівчина буквально зіткнулася поглядом з водянистим, старечим поглядом. Літня жінка дивилася на неї зі сходового майданчика спокійно, і умиротворено. Поклацавши замками Анна відкрила двері, відкинувши убік і ланцюжок.
– Здрастуйте – господиня квартири з подивом оглянула стареньку, і її невелику валізу на коліщатках, – Вам кого?
– Доброго ранку! – тонкі губи гості розпливлися привітною усмішкою. Вона схилилася трохи вбік, заглядаючи в коридор квартири – А я до Сергійка. Бабуся я його, Тамара Миколаївна.
Аня насупилася, намагаючись пригадати хоч якусь інформацію про цю родичку від чоловіка. Але на розум нічого не прийшло. – А він не говорив про ваш приїзд – знизала плечима дівчина, але побоявшись здатися неввічливою відступила в бік, – Але ви проходите. Він скоро повернеться з роботи!
Бабуся кивнула, і рішуче зробила крок через поріг. Не особливо церемонячись роззулась, і оглядаючи оздоблення пройшла на кухню.
– Чайку поп’ємо? – запитала Тамара Миколаївна.
– Так звичайно – Аня взяла в руки фільтр, і наповнивши електрочайник клацнула кнопкою.
– Там у валізі у мене пакет з цукерками, будь добра принеси! – Не наділивши дружину онука навіть поглядом попросила жінка. Ані все менше подобалася ця родичка. Поводилася якось занадто самовпевнено, на межі хамства. Та й не чула вона ні про яку бабусю Тамару.
Коли Анна повернулася з цукерками на кухню, бабусі там вже не було. Літня жінка була в залі. Опустившись на одне коліно, вона м’яко, але грубувато тримала Олечку за щоки і обертала її обличчя туди-сюди, немов розглядаючи. Потім раптом зробила різкий рух. Дівчинка скривилася наче від болю.
– Що ви робите?! – відчуваючи наростаюче обурення, Аня підхопила дочку на руки і притиснувши до себе відступила від «родички» на крок.
– Знайомлюся ось з правнучкою – важко крекчучи, Тамара Миколаївна сперлася на підлокітник крісла і встала на ноги – А вам би люба манерам повчитися не завадило. Хіба зустрічають так гостей?
– А хіба гості поводяться так як ви? І взагалі, щось ви темните! – не витримала дівчина – Ні про яку бабусю Тамару, мені Сергій не говорив ніколи. Може мені і влетить, але я змушена випровадити вас звідси, і попросити почекати його на лавці. На вулиці!
– Хамка! – пробурчала жінка, і ще раз з презирством оглянувши кімнату, повернулася до порогу. Зупинившись убіля тумбочки, вона взяла з полиці гребінець, і покрутила його в руках … У замку повернувся ключ, ручка з легким клацанням пішла вниз, і в квартиру увійшов Сергій.
– Ань! – ще не помітивши гостю, покликав він – Розбери пакет з продуктами, все по списку купив! Обидві жінки, і навіть Олечка дивилися на нього мовчки, чекаючи реакції. – Ань, ти чо… – тут він затнувся, і зіткнувшись поглядом з «бабусею» відсахнувся назад.
Тамара Миколаївна важко зітхнула, і почала надягати зимові чоботи з хутряною підбивкою. Підлога намокла від талого снігу, але її це не бентежило. Сергій мовчав, дивлячись то на Аню, то на гостю.
– Не твоя це дочка Сергію! – видихнула жінка похилого віку, дивлячись на «онука» від низу до верху – Але найбільше, мені інше незрозуміло. Як ти міг мою дівчинку, на це страховисько проміняти? – вона кивнула головою в бік Ані. Дівчина злегка зблідла, погляд її став розгубленим.
– Сергію, а це хто? – ледь чутно запитала вона.
– Теща моя колишня … – ворухнувши жовнами відгукнувся Сергій – Все заспокоїтися ніяк не може.
– Знаєш що? – підхопивши валізу за ручку, відповіла йому Тамара Миколаївна – Я сюди тому і приїхала, щоб заспокоїтися. Думала побачу, що тут у тебе красуня неписана, і дочка на тебе схожа. Не краше нашої Викусі звичайно, але хоч щось пристойне … Але такого не очікувала! Ця дитина, точно не твоя! А бабу міг і трохи краще знайти!
– Можна без образ?! – не витримав Сергій.
– Можна – кивнула та – А чи треба? – повисла секундна пауза – Пропусти! – Тамара Миколаївна відштовхнула чоловіка в бік, і з гуркотом смикнувши валізу через поріг, викликала ліфт. Аня швидким кроком минула коридор, і різким рухом закрила вхідні двері. Хвилин двадцять прожили в мовчанні. Гнітючу тишу, лише іноді порушував сміх Ольги, і клацання детальок конструктора який вона збирала.
– Ти дзвонив колишньої? – нарешті запитала Аня.
– Ні.
– Тоді навіщо ця жінка сюди прийшла?!
– Вона завжди такою була – зітхнув Сергій – Вона і Насті, дочкі своїй говорила, мовляв могла б краще мужика знайти.
Ще п’ять хвилин тиші.
– Хочеш тест зробимо на батьківство? – спокійно запропонувала Аня – З заначки, яка на Туреччину у нас.
– Не хочу. Я тобі вірю – відмахнувся той, і піднявшись пішов розбирати пакети з продуктами.
Через вісім днів, надівши сорочку, штани і пальто, Сергій поцілував у щоку дружину, і відкривши замок вийшов у під’їзд. Легкий шелест паперу, луною пролетів по сходовому майданчику. Опустивши погляд, чоловік простягнув руку до конверта. Перевернув, і прочитав адресу. «Центр Генетичного Аналізу». Трохи нижче, чорним маркером була приписка «З повагою від Т.М»
Спустившись на один проліт нижче, Сергій закрив очі і стиснув конверт в кулаці. Простоявши так кілька секунд, він відірвав край і пробігся поглядом по рядках не вчитуючись. У самому низу виднілася смуга звірки, і фатальний підпис жирним шрифтом. «Збігів немає».
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
