Мій чоловік – сільський хлопець. А точніше, він зовсім не сільський, але народився саме там. У 13 років, мати його відправила до нашого міста, тут він і залишився. Закінчив школу, закінчив технікум і влаштувався на роботу. А потім зустрів мене.
І все у нас було добре, та й зараз добре, але щоразу, коли він мені каже, що треба родичів провідати, у мене починається мандраж. Я домашня людина, мене напружують такі поїздки. А знаєте чому? Джерело
Тому що їхати туди всього-то годину, але ми чомусь завжди їдемо туди з ночівлею, а їздити доводиться часто. І добре раніше, але коли ми поповнили сімейство, це стало просто незручно! Я їду з дочкою, на руках тримаю собаку, а вдома залишається кіт, один зовсім.
Я приїжджаю вся в шерсті, дочка зазвичай вже зголодніє на той час, а я навіть приготувати їй нічого не можу, тому що я не можу господарювати на чужій кухні. Тим більше готувати на печі, це не моє найкраще вміння.
Раніше ми туди їздили дуже часто, раз в кілька тижнів. Приїдемо і починається.
То старший брат вирішив своїх дітей в місто до нас відправити вчитися, жити вони само собою повинні у мене. То середній брат вирішив працювати у нас в місті, жити, звичайно, у мене в квартирі. То молодший брат вступив на заочне, і 3 рази в рік буде на сесію у нас зупинятися.
Коли я починаю обурюватися, то чоловік мені каже, ну тебе ж приймають в селі. Що?!
-Я туди їжджу, тільки тому, що ти сумуєш за рідним. От і все. Я з радості не буду туди їздити. Мої приїзди не означають, що твої родичі можуть у нас жити і своїх дітей до нас жити відправляти. В гості приїхати, нехай приїжджають, можуть навіть переночувати, якщо треба. Але жити?
Я, звичайно, їм здаюся злісною такою мегерою, яка в будинок не пускає, але вибачте, з якого?
Там і мама його всім підряд пропонує у нас зупинятися, і тітка. Я розумію, в селі всі так і звикли, але я так не можу. Ніколи мені з чужими вдома сидіти. Для нього вони брати, а мені то чужі мужики. Я може, люблю роздягнена вдома ходити і співати зранку, поки нікого немає.
Я взагалі вважаю, що моя квартира це настільки особистий простір, що я не готова навіть тимчасово пускати до себе жити. Я сама не живу по чужим людям і до себе не кличу, але періодично все-таки родичі закидають свої вудки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
