Я варила суп, син збирав конструктор, менша спала, коли Гриша влетів додому. – Як ви мені набридли! Ти, ці сопливі діти, – кричав Гриша, розносячи на друзки шафу. – У мене є інша, і життя набагато цікавіше, ніж ви

З Грицем у нас був студентський шлюб. Мої перші і єдині стосунки. Ми почали зустрічатися з третього курсу – він студент-фізик, я – філолог. Фізик і лірик, Гриша і Мариша. Він дуже ніжно і романтично залицявся, залазив у віконце гуртожитку, коли закінчувався час для візиту сторонніх.

Після закінчення університету ми одружилися, а через рік у нас народився син – все як у кращих радянських традиціях. Через 3 роки у нас народилася дочка, і Гриша сильно змінився. Незадовго до цього, він змінив роботу і ми переїхали, я думала, що він впав у депресію через великі змін в житті – перестав допомагати з дітьми і по дому, часто затримувався.

У нього і раніше траплялися різкі перепади в настрої, але погані періоди не були такими затяжними, як цей.

– Твоє діло сидіти вдома з дітьми і самій виносити сміття, – огризався чоловік на всі прохання допомогти. Півроку ми практично не розмовляли – Гриша був або не в настрої або “під мухою”. А частіше – і те, й інше. Приходив додому він вночі – де був і з ким – я вже перестала питати. Мені було гидко, образливо і нестерпно важко перебувати з ним поруч. Але я намагалася згадувати частіше колишнього Гришу і сподівалася, що він одумається. Не тут то було!

Я варила суп, син збирав конструктор, менша спала, коли Гриша влетів додому. – Як ви мені набридли! Ти, ці сопливі діти, – кричав Гриша, розносячи на друзки шафу. – У мене є інша, і життя набагато цікавіше, ніж ви.

Кричав, ображав, що ще говорив, все вже не згадати. Я схопила дітей і вибігла на вулицю. Перше, що зробила – зателефонувала його батькам.

– Не здумай дзвонити в поліцію, – наказала мені свекруха, – ми з батьком зараз приїдемо. Дійсно, вони примчали швидше, ніж приїхали б правоохоронці. Гришу вони забрали з собою. Після цього я дізналася багато всього цікавого. Найбільш, мабуть, дивовижне, що можна дізнатися про людину, з якою прожила в цілому близько 10 років, те, що у нього підтверджені медиками біполярні розлади і взагалі конкретні проблеми з психікою з дитинства. Просто батьки і він це ретельно приховували. Чоловіка підліковували в приватних клініках під час його візитів до мами з татом.

Але як я могла жити з людиною стільки років і цього не помічати? Я не розуміла тоді, і не розумію зараз. Про існування коханки, як ви розумієте, я уявлення теж не мала. Я згребла в оберемок двох дітей, влаштувалася на роботу, орендувала квартиру. Мені пощастило, що дітей взяли в садочок. Де знайшлися сили, швидко міркувати і діяти в цій складній ситуації, я теж не розумію.

Потім, звичайно, я довго аналізувала, не розуміла, як могла так помилитися в людині, плакала. Близько року у мене пішло на те, щоб прийти в себе. А чоловіка батьки підлікували, і знову влаштували на роботу. Незабаром ми розлучилися і він тут же знайшов іншу (до речі, не ту, з якою мені зраджував). Після того, що сталося, ця сімейка ще й звинуватила мене в тому, що я кинула Гришеньку в такий важкий для нього період.